Аннотация: «Прометей закутий» - найвідоміша трагедія Есхіла. В основу трагедії покладено грецький міф про те, що титан Прометей терпить страждання за те, що дав вогонь людям. Прометей виступає проти тиранічної влади Зевса. В трагедії відбився протест проти тиранії, поваленої в Афінах наприкінці VI ст. до н.е. © Б.Тен (переклад), 1981 Джерело: Давньогрецька трагедія. К.: Дніпро, 1981. 232 с. [Вершини світового письменства. Том 37]. С.: 25-62. OCR amp; Spellcheck: Aerius ( ae-lib.org.ua ) 2003 --------------------------------------------- Есхіл Прометей закутий ДІЙОВІ ОСОБИ Влада й Сила - слуги Зевсові. Гефест - бог-коваль. Прометей - титан. Океан - титан. Хор Океанід - дочок Океанових. Іо - діва-телиця, дочка Інахова. Гермес - вісник Зевсів. Пролог Скеляста гірська пустеля. Три божества - Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила - підводять в'язня Прометея до скелі. ВЛАДА От і прийшли ми аж на самий край землі, В безлюдну далеч Скіфії пустельної. Пора, Гефесте, повеління виконать Отцеве і до кручі стрімковерхої 5] Оцього міцно прикувать зухвалого Нерозривними ковами залізними. Твій квіт укравши, на усе придатного Вогню він сяйво смертним дав,- за гріх оцей Повинен кари від богів зазнати він, 10] Щоб научився Зевсові коритися І так прихильно до людей не ставився. О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову Вчинили,- більше вам робити нічого. А я прикути бога чи наважуся 15] Родимого до кручі буревійної? Та зважитись повинен неминуче я,- Отцевим страшно повелінням нехтувать… (До Прометея). Високодумний сину велемудрої Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами 20] Тебе припну я до бескету голого, Де ти людського не почуєш голосу Й обличчя не побачиш; сонцем палений, Увесь ти почорнієш і радітимеш, Що світло дня барвистошатна вкрила ніч… 25] Та знову сонце ранню росу висушить, І знов тебе ця вічна мука гризтиме - Бо ще й не народився визволитель твій. Ось плід твоєї до людей прихильності. Ти богом бувши, гніву не боявсь богів 30] І понад міру смертним ти пошану дав - Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи, І марні будуть скарги всі і лементи, Бо невблаганне серце у Кропіона,- 35] Жорстокі завжди ці нові велителі! ВЛАДА (до Гефеста) Для чого час на марні жалі гаєш ти І бога не сахаєшся, ворожого Богам, що видав людям твій почесний дар? ГЕФЕСТ Покровенство і приязнь - то велика річ! ВЛАДА 40] Звичайно. А наказу не послухати Отцевого - ще більше слід боятися? ГЕФЕСТ Жорстокий завжди і завзяття повен ти. ВЛАДА А сльози проливати - це не ліки теж, І не трудися марно, не поможе це. ГЕФЕСТ 45] Ох, та яке ж огидне ремесло моє! ВЛАДА Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи, Причина мук цих - не в твоїй умілості. ГЕФЕСТ Хай нею краще інший володітиме. ВЛАДА Все можуть боги, тільки не владарити. 50] Нікому не підлеглий тільки Зевс один. ГЕФЕСТ Я знаю це й не буду сперечатися. ВЛАДА Ти ланцюгами швидше прив'яжи його, Щоб батько твого не побачив гаяння. ГЕФЕСТ Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому. ВЛАДА 55] Вклади злочинця руки в них і, молотом їх заклепавши, міцно до скали прикуй. ГЕФЕСТ Готово,- недаремно потрудився я. ВЛАДА Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут, Він і з кута тісного вміє вимкнути. ГЕФЕСТ 60] Одна рука прибита невідривано. ВЛАДА Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей Дізнався, що від нього не дурніший Зевс. ГЕФЕСТ Чи зможе хто, крім в'язня, докорить мені! ВЛАДА Тепер ці груди простроми загостреним 65] Клином залізним і прибий міцніше їх. ГЕФЕСТ Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих! ВЛАДА То ти над ворогом ридаєш Зевсовим? Не довелось би й над тобою плакати. ГЕФЕСТ Очам нестерпне бачиш ти видовище. ВЛАДА 70] Я бачу, що приймає він заслужене. Та ланцюгами й ребра обв'яжи йому. ГЕФЕСТ Я знаю й сам, що треба,- не наказуй-бо. ВЛАДА Наказувати буду, ще й покрикну я. Схилися вниз і в кільця гомілки закуй. ГЕФЕСТ 75] Готово! Це зробити - невелика річ. ВЛАДА Прикуй тепер і ноги процвяховані,- Суддю в цій справі матимеш суворого. ГЕФЕСТ Із постаттю твоєю схожа й мова ця. ВЛАДА Сам - будь ласкавий, а моєю гнівністю 80] І вдачею твердою не кори мене. ГЕФЕСТ Ходімо звідси,- тож увесь у путах він. ВЛАДА (до Прометея) Тепер зухвальствуй і кради богів дари Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх Здолають, може, смертні увільнить тебе? 85] Даремно Прометея прозорливого Ім'я ти маєш - сам-бо потребуєш ти В недолі Прометея-визволителя. Гефест, Влада й Сила відходять . ПРОМЕТЕЙ (сам) Ефіре божественний! О джерела рік! О бистрокрилі вітри й незліченної 90] Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх, І всевидющий сонця круг,- вас кличу я, Погляньте, що - сам бог - я від богів терплю! Подивіться, ганебне яке Мордування довгі тисячі літ 95] Терпітиму я! Безчесні які мені вигадав пута Блаженних богів новий володар. Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх Я ридаю… Коли ж буде край Безбережному цьому стражданню? 100] Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я Передбачаю завжди, й несподіваних Нещасть нема для мене,- отже, легко Повинен долю зносити присуджену: 105] То - нездоланна сила Неминучості. Та як мені мовчати й як повідати Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я Почесний дар - за це мене й засуджено: В сухім стеблі сховавши, джерело вогню 110] Я переніс таємно, й людям сталося Воно на всі мистецтва їх навчителем. Оцей-бо злочин я тепер покутую, В кайданах лютих просто неба висячи. Чути шелест у повітрі. А! а! а! Наближається хор Океанід. ПРОМЕТЕЙ 115] Але що то за шелест і подих незримий? Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось? Хто до бескетів цих на край світу прийшов Видивлятись на муки безмежні мої? Погляньте ж па в'язня, бездольного бога, 120] На отцевого ворога, всім божествам, Що входжають до Зевса в покої, Осоружного тим, що не в міру До смертних прихильності мав. Ой, шелест я знову чую пташиний, 125] І ефір навколо дзвенить Від помахів крил легковійних. Та страшить мене все, що надходить. На крилатій колісниці з'являється хор Океанід. Парод ВСТУПНИЙ ХОР Строфа 1 Ні, не жахайсь! Льотом легким Ніжну любов ми до оцих 130] Скель несемо,- ледве вдалось Нам прихилить хором благань Серце тверде батька богів, Нас проводжали буремні вітри… Брязкіт оков враз долетів До глибини наших печер, І, сором забувши святий, босоніж 135] Прилинули в повозі ми крилатім. ПРОМЕТЕЙ Ой леле, леле! О Тетії плодющої памолодь, дочки Океану-отця, що котить вали Довкола землі невсипущим потоком,- 140] На мене погляньте, дивіться усі, Як, кайданами скований, тут На ненавидній варті мушу стоять Над урвищем скелі стрімкої. ХОР Антистрофа 1 О Прометей! Хмарою жах 145] Нам оповив сповнені сліз Очі ясні - бачимо ми, Як на скелі в муках тяжких Сохне твоє в сором і глум Сталі міцної вповите тіло. Небом новий править стерник - 150] Силою Зевс право нове Завів на Олімпі, святі прадавні Закони злочинно зламавши нині. ПРОМЕТЕЙ О, коли б під землю він кинув мене, Під склепіння Аїда, що мертвих ховає, Аж у тартар безкрайній, і там 155] Закував жорстоко в кайдани залізні, Щоб ні бог, ні смертний, ніхто не радів Із муки моєї! А тепер - бездольний, забава вітрів, Ворогам страждаю на втіху. ХОР Строфа 2 Та хто з богів, немилосердний, 160] Із тебе глумував би тут? Недолею твоєю хто Не вболіватиме, крім Зевса? Завжди лютий, Незламний волею, це ж він владі приборкав своїй Весь Уранів рід. 165] Вщухне тоді він, як серце утолить чи силою Хтось одбере йому власть потужну. ПРОМЕТЕЙ Хай у путах ганебних, знеславлений, я Знемагаю тепер,- я іще знадоблюсь Блаженних пританові, щоб перед ним 170] Прозорливо викрити змову нову, Що берло й пошану йому відбере. Та мене не облестить розмовами він Медяними, погрози суворої страх Таємниці від мене не вирве, аж поки 175] 3 кайданів жорстоких мене звільнить, І за цю нестерпну ганьбу Побажає сам заплатити. ХОР Антистрофа 2 Відваги повен, ти ніколи Гіркій біді не улягав. 180] Та надто вільно мовиш ти, За тебе душу нам проймає жах пекучий, За долю журимось твою,- Як через море страждань В тиху пристань ти Сам допливеш, непохильний - бо волею Кроносів 185] Син, недіймане у нього серце. ПРОМЕТЕЙ Я знаю, що лютий, жорстокий Зевс, Справедливість йому - його самоволя; Але прийде час - Злагіднійте він під ударом важким, 190] Погамує свій безнастанний гнів, І дружній зі мною закласти союз Поспішить він до мене назустріч. Епісод перший ХОР ( Старша Океаніда) Скажи всю правду, розкажи докладно нам, В якій провині Зевс, тебе винуючи, 195] Глумує з тебе тяжко і безчесно так,- Скажи, як ця розмова не гнітить тебе. ПРОМЕТЕЙ Як боляче, як важко це розказувать, Та гірко ж і мовчати,- так і так болить. Як боги, вперше почали злоститися 200] І учинивсь між ними лютий заколот,- Одні-бо скинуть намагались Кроноса, Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились, Царем богів Кроніда не бажати,-. В той час титанам радив якнайкраще я, 205] Урана й Геї дітям, та умовить їх Не міг я. Буйним серцем зневажаючи Ті хитрощі, самою тільки силою Вони здобути владу сподівалися. Не раз я чув провіщення від матері 210] Феміди-Геї (під двома іменнями Єдина постать), як скінчиться заколот. Тоді не тиском сили, не потужністю, А підступом належить подолать богів (Вони ж мене не вшанували й поглядом, 215] Коли я перед ними говорив про це). Тому волів я краще в цих обставинах Вдвох з матір'ю допомагати Зевсові, Як-то допомагає вільний вільному. Безодня чорна тартару моєю лиш 220] Порадою - і Кроноса одвічного, І всіх його сподвижників поглинула. За цю послугу карою жахливою Владар богів жорстоко відплатив мені. Властиво-бо усім тиранам хворіти 225] На боязку до друзів недовірливість. Питали ви, з якої це причини вій Глумує так із мене,- все з'ясую вам. Трон батьківський посівши, між ботами він Дари почесні поділив і кожному 230] Дав владу. Тільки для людей знедолених Не залишив нічого, несь-бо смертний рід Хотів вій винищити і насадить новий. Ніхто, крім мене, опір не чинив йому, А я - наваживсь. Людям я рятунок дав, 235] Щоб їм, розбитим громами Кроніона, На чорне дно аїду не спускатися. За це ось муки зазнаю такої я, Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти. До смертних жалісливому - мені жалю 240] Нема; немилосердний був до мене Зевс, Але й його неславить, це стидовище. ХОР З заліза треба серце мати, з каменю, З тобою щоб не мучитись стражданнями Твоїми, Прометену! їх не бачити 245] Воліли б ми - надав серце в жалощах! ПРОМЕТЕЙ На мене друзям гірко вже й дивитися. …. ХОР Крім цього, більше не вчинив нічого ти? ПРОМЕТЕЙ Позбавив смертних прозирання долі я. ХОР Які ж від цього ліки ти їм винайшов? ПРОМЕТЕЙ 250] Я їх сліпими наділив надіями. ХОР Велику смертним помічі дарував ти цим. ПРОМЕТЕЙ Вогонь, крім того, дав я їм в супутники. ХОР Вогнистий промінь - тим недовгоденним дав! ПРОМЕТЕЙ Вогонь навчить їх багатьох умілостей. ХОР 255] За це тебе Кроніон, так. караючи… ПРОМЕТЕЙ Катує, мучить, глуму не послаблює. ХОР Невже твоїй недолі і кінця нема? ПРОМЕТЕЙ Не буде, якщо сам не схоче Зевс того. ХОР Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти, 260] щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити І боляче для тебе. Та облишмо це,- Шукаймо краще із біди визволення. ПРОМЕТЕЙ О, легко тому радити нещасного, Хто навіть і ногою не торкнувсь біди. 265] Але ж усе це добре наперед я знав. Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,- Помігши смертним, я себе на муки дав. Та знемагати в муках не гадав я тут, На кручі цій високій, у самотності, 270] На скелях, що мені на долю випали. Страждань ви не оплакуйте теперішніх - Зійдіть додолу з колісниці й слухайте, Що має статись, і про все довідайтесь. Явіть, явіть увагу,- з тим, хто мучиться, 275] Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи, Одних сьогодні, других - завтра здибає. ХОР Не відмовимо послуху ми Тобі, Прометею! Ногами легкими З бистролетного повозу зійдемо ми, 280] 3 ефіру, де птахів прозорі шляхи, До стрімкої підійдемо скелі,- Про муки твої - Бажаємо все ми почути. На крилатому коні з'являється Океан. ОКЕАН Довгу-довгу до краю пройшовши путь, 285] Я до тебе прибув, Прометею, Легкокрилого птаха направивши літ Без удил, зусиллям волі самої. Знай же, горем і я вболіваю твоїм, Ще й спорідненість наша до того мене 290] Спонукає.. А коли б і не рідний ти був, то нікого Не шануюся так, як тебе. Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,- Лестити лукаво не личить мені. 295] Розкажи мені, як же тобі помогти, Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга, Вірнішого від Океана. ПРОМЕТЕЙ Це що? І ти моєї муки глядачем Прийшов? Та як ти зважився, покинувши 300] Одноіменні хвилі й самостворені Печери кам'яні, в залізородний край Податись? То для того ти прийшов сюди, Щоб висловити в горі співчуття мені? На Зевсового друга, що поміг йому 305] Здобути тронні владу, подивись тепер,- Якої муки зазнаю від нього я? ОКЕАН Все бачу, Прометею, і порадити Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай 310] Подивись - новий-бой над богами цар. А гострими словами будеш кидатись - Почує Зевс, хоч би й багато вище він Сидів, і знай - пекучий біль теперішніх Страждань цих лиш дитячою забавою 315] Тоді здаватись буде. Погамуй себе, Нещасний, з мук цих пошукай визволення. Вже застаріли, може, ці слова мої, Проте ж відплату й сам високодумної Розмови, Прометею, розумієш ти, 820] А все ж ти, й мук зазнавши, непокірливий, Не поступився, мовби ще бажаючи Нових собі накликати. Наукою Скористуйся моєю, на рожен не лізь І пам'ятай: суворий, самовладний цар 825] Керує світом. Я ж піду та спробую, Як із цієї муки врятувать тебе. А ти - будь спокійніший, не зухваль отак, Хіба не знаєш, при твоєму розумі, Яка буває дяка марнословцеві? ПРОМЕТЕЙ 830] Тобі я заздрю, бо тепер безвинний ти, Хоча й на все зі мною разом важився. Тож не турбуйся мною,- невблаганного Ти не переконаєш. Стережися-бо, Щоб і собі цим лиха не накоїти ОКЕАН 335] Умієш ближніх краще ти порадити, Аніж себе, - це знаю з дій, не з слів твоїх. Отож у путь не заважай іти мені. Я певен, певен, що твоє визволення Я в подарунок від Кроніда матиму. ПРОМЕТЕЙ 340] Хвалю тебе і завжди буду дякувать Тобі за це я. Не ослаб ти запалом, Та не турбуйся,- хоч і як хотів би ти Мені в пригоді стати, без полегкості Для мене марно ти себе трудитимеш. 345] Хай вже мені погано, та не хтів би я, Щоб іншим це до горя спричинилося. О ні, й без того тяжко вболіваю я Недолею Атланта, брата рідного, Що десь стоїть на Заході далекому, 350] Стовпи землі і неба - нелегкий тягар - Могутніми плечима підпираючи. І жаль мені Тіфона стоголового, Печери Кілікійської осельника, Оту потвору, від Землі народжену,- 355] Приборкану, безсилу; проти всіх богів Повстав він, і пашіла буйним полум'ям Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало З очей, які загрожували Зевсові. Ллє метнув стрілою недріманною 360] На нього Зевс; упавши з неба, блискавка Зухвалі нахваляння зупинила враз, І спопелів він, просто в серце вражений; Безтямним, розпростертим над протокою Морською тілом він лежить, пригнічений 365] Корінням Етни: на вершині сидячи, Гефест кує залізо. Але вирвуться Колись із верхогір'їв ріки полум'я І язиками пожеруть неситими Рясні поля Сіцілії родючої, 370] У громі-блисках бурі вогнедишної Тіфон всепожирущу лютість вивергне, Сам громом Зевса на вугілля спалений. Мене не потребуєш ти навчителем, Отож, як сам умієш, і рятуй себе. 375] Свою недолю до кінця я витерплю, Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім. ОКЕАН Чи й досі, Прометею, ти не відаєш, Що слово - лікар гніву найлютішого? ПРОМЕТЕЙ Коли завчасно стримувати в серці гнів, 330] А не тоді гасити, як налає він. ОКЕАН Скажи мені, що бачиш небезпечного В моєму піклуванні та відважності? ПРОМЕТЕЙ І нерозважну простоту, і марний труд.» ОКЕАН На хворість цю послабувать дозволь мені, - 385] Дурним здаватись - вигідно розумному. ПРОМЕТЕЙ І цю провину за мою вважатимуть. ОКЕАН То цим мене додому ти спроваджуєш? ПРОМЕТЕЙ Щоб не придбав ти ворога плачем оцим! ОКЕАН Того, що на престолі всемогутньому? ПРОМЕТЕЙ 390] Остерігайся серце прогнівить йому: ОКЕАН Повчальна, Прометею, ця біда твоя ПРОМЕТЕЙ Рушай, іди - тримайся свого розуму. ОКЕАН Податись у дорогу вже і сам я мав. Уже-бо птах четвероногий крилами 395] Розлогу потрясає путь повітряну,- Спочити дома, в стайні, поспішає він. Океан відлітає. Стасим перший ХОР Строфа 1 Плачемо ми, о Прометей, Смуток і жаль - доля твоя!… Лицями вам струмені сліз, 400] Мов з джерела, в ніжних очей Буйно біжать… Нині-бо Зевс, Повен злоби, власну пиху За керівний взявши закон, богам прадавнім 405] Згорда списом грозить могутнім. Антистрофа 1 Стогін і зойк чути кругом - Повна ридань ціла земля: Давніх часів велич твою, Долю і честь кревних твоїх 410] Славлять гірким смертні плачем,- Всі, що живуть на цілині Азійській, всі зойком в один злилися стогін - Жаль за твої страждання люті. Строфа 2 415] Діви-верхівні з Колхіди, У боях неполохливі, Скіфів юрми, що далеко За болотом Меотіди Край посідають дикий; Антистрофа 2 420] Арабійці - квіт Ареїв, Стрімковерхого краяни Города біля Кавказу,- Враже військо в брязкотінні Гострокінчастих ратищ. Епод 425] Тільки одного раніше ми знали Титана в сталевокайданових муках,- Бога Атланта, й понині - Сила і міць - він хребтом підпирає потужним Неба важке склепіння… 430] Ревуть прибоєм, стогнуть буруни, Ридає моря глибочінь, Аїду чорна загула безодня, Журно журкочуть прозорі струмки,- 435] Джерела рік жалем спливають. ПРОМЕТЕЙ Не думайте, що то з сваволі й гордощів Мовчу я,- в грудях серце розривається, Коли погляну на оцю ганьбу свою! Хто, як не я, новітнім божествам оцим 440] Розподілив почесної судьби дари? Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,- Ось про недолю смертних ви послухайте: То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав, Я наділив їх мудрою розважністю. 445] Не для докору людям це розказую,- Лише щоб силу показать дарів моїх. Вони раніше й дивлячись не бачили І слухавши не чули, в соннім маренні Ціле життя без просвітку блукаючи. 450] Не знали ні теслярства, ні підсонячних Домів із цегли, а в землі селилися, Мов комашня моторна, десь у темряві Печер глибоких, сонцем не осяяних. І певної ще не було прикмети в них 455] Для зим холодних, і весни квітучої, І золотого літа плодоносного. Весь труд їх був без тями. Таємничий схід І захід зір небесних пояснив я їм. З усіх наук найвидатпішу винайшов 460] Науку чисел, ще й письмен сполучення І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз. І в ярма перший уярмив тварини я, Щоб у важкій роботі, приневолені, Людей своїми заступили спинами. 465] Я віжколюбних коней в колісниці впріг - Забагатілих розкошів оздоблення. Хто, як не я, для мореплавців вигадав Між хвиль летючі льнянокрилі повози? Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, 470] Собі ж, бездольний, не знайду я способу, Як із біди своєї увільнитися. ХОР Вже й розум губиш у гапебних муках ти! Немов поганий лікар недосвідчений, Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти, 475] Собі самому ліків не знаходячи. ПРОМЕТЕЙ Та вислухайте далі, і здивуєтесь, Які я мудрі винайшов умілості Й мистецтва,- з них найважливіші ось які: Хто занедужав, ні пиття цілющого 480] З трави-гойниці, ні мастей не знаючи, Без допомоги загибав лікарської,- Я їх навчив вигойні ліки змішувать, Щоб цим перемагати всякі хворості. Для них я різні віщування способи 485] Установив, і перший сни я визначив, Що справджуються; роз'яснив я значення Прикмет дорожніх, і таємних висловів, І льоту хижих, кривопазуристих птиць - Яка на добре чи на зле провісниця; 490] Усі пташині з'ясував я звичаї - І як живе з них кожна й чим годується, Яка в них ворожнеча і любов яка. Я показав, якими мають нутрощі У жертви бути, щоб богам подобатись, 495] Якими - жовчі і печінок кольори. Товстенні стегна попаливши й тельбухи Тварин жертовних, викрив перед смертними Я потаємну вмілість передбачення В огнистих знаках, ще ніким не бачених. 500] Це все - від мене. Хто посміє мовити, Що глибоко попід землею сховані Скарби - залізо, мідь, срібло і золото - Він па вигоду людям, а не я, знайшов? Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає. 505] А коротко сказати, то довідайтесь: Від Прометея - всі в людей умілості. ХОР Про смертних не турбуйся понад міру ти. І не занедбуй у нещасті сам себе,- Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих, 510] Ти перед Зевсом міццю не поступишся. ПРОМЕТЕЙ Всевладна Доля вирок не такий дала,- Ще безліч муки й катувань ще тисячі Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь: Безсила вмілість перед Неминучістю. ХОР 515] А хто стерничий тої Неминучості? ПРОМЕТЕЙ Три Мойри і всепам'ятні Еріннії, ХОР Невже сам Зевс їм силою поступиться? - ПРОМЕТЕЙ Йому своєї долі не уникнути. ХОР Хіба Кронід не завжди царюватиме? ПРОМЕТЕЙ 520] Про це вам не дізнатись - не випитуйте. ХОР Велику, видно, криєш таємницю ти. ПРОМЕТЕЙ Зверніть на інше мову, - розголошувать - Про це не час, це мушу якнайглибше я Ховати,- таємниці як дотримаю, 525] То з мук ганебних і кайданів визволюсь. Стасим другий ХОР Строфа 1 Зевс можновладний на нас Хай свою міць не насилає ніколи! Хай богам ми в жертву благальну принести 530] Не баримося биків Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум! Й словом не схибити нам - 535] Це бажання завжди плекаймо в серці своїм. Антистрофа 1 Солодко бавити нам Довгий свій вік в радісно-буйних надіях, Світлих мрій мед серцю в поживу давати - Та. від жалю тремтимо, 540] Зрячи в лютих без ліку муках тебе… Зевса-бо не боячись, Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей! Строфа 2 Сподівайся подяки невдячної, 545] Друже! Поміч яка, Порятунок який - від тих недовгоденних! Чи не знав ти - безсиллям кволим, наче мрія, Рід сліпий людства бездольного спутано. 550] Смертних водіння ніколи Вічного ладу не зрушить - Волі Зевса не здолає. Антистрофа 2 Від недолі твоєї ми навчені Цього, о Прометей. 555] Чи такими тебе піснями всі вітали Ми навколо купелі шлюбної і ложа В світлий час радості - втіхи весільної, В час, як, дарами схиливши, Нашу сестру Гесіону За свою ти взяв дружину? Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги. ІО Що за край? Що за люди? І хто це стоїть, Обмаяний бурями; в Путах міцних На скелі стрімчастій? За злочин який Він терпить цю кару? Повідай, куди 565] Я, нещасна, тепер заблукала? А-а-а! Знов овід цей жалить мене, бездольну, Жахає знов пастух тисячоокий - Аргоса привид, сина Землі! 570] Зором лукавий - мчить по світах, Його земля й по смерті не приймає. І, знедолену, мене гонить він, Схудлу з голоду, понад рінь морську! Строфа 575] Десь дуда гуде восколіплена, Смутен сон навіваючи… Ой куди, куди та й завів мене Блукань довгий шлях? І за що, Кроніде, за який гріх На мене наслав ти оцих мук гіркий біль? О-ой!… 580] І, оводом жахаючи, Нещасну діву мучиш божевільну?… Попали вогнем, під землею скрий, Морським звірам дай Мене в поживу, о царю, благань Не зневаж моїх! Доволі я блуканнями Намучилась, а як із муки вимкнути - І досі я не знаю. Почуй діви-телиці жальний зойк! ПРОМЕТЕЙ Як не почути гнаної злим оводом 590] Іпаха доньки, що, опікши Зевсові Коханням серце, Гери гнів накликала І от - блукає гонами безкраїми. ІО Антистрофа Звідки батькове ім'я знаєш ти? Хто ж ти сам, безталаннику, 595] Що біду мою оповів мені, Безталанниці? Назвав ти недугу, що велінням Богівським жалить-сушить мій мозок весь час. О-ой!… 600] І скоками шаленими Сюди я в муках голоду примчала, Гнана ревністю Гери гнівної. Чи страждає хто, О нещасливий, так, як мучусь я? Та скажи мені, 605] Що далі перетерпіти Я ще повинна,- ліками цілющими Порадь мене, як знаєш. Озвись! Діві блуденній скажи все, ПРОМЕТЕЙ Все розповім я, що почути хочеш ти, 610] В прості слова загадок не вплітаючи, Як личить перед другом відкривать уста,- Вогнеподавця Прометея бачиш ти. О ти, що смертним спільну користь виявив, Бездольний Прометею, за що терпиш так? ПРОМЕТЕЙ 916 Над муками своїми щойно плакав я. ІО Тож і для мене ласки не відмовиш ти? ПРОМЕТЕЙ Спитай - якої, і про все дізнаєшся. ІО Скажи, хто до бескету прикував тебе? ПРОМЕТЕЙ Веління Зевса, а рука Гефестова. ІО 620] А за який ти злочин терпиш кару цю? ПРОМЕТЕЙ І того досить, що тобі вже мовив я. ІО Скажи одно лиш: чи коли настане край . Блукань оцих для мене, нещасливої? ПРОМЕТЕЙ Не знати цього краще, ніж довідатись. ІО 625] О, не ховай, що маю-перетерпіти! ПРОМЕТЕЙ Тобі цієї не відмовлю послуги. ІО Чому ж із відповіддю ти загаявся? ПРОМЕТЕЙ Я б рад, та дух боюся твій стривожити. ІО Не дбай про мене більше, аніж я сама. ПРОМЕТЕЙ 630] Сама ти побажала - ну, то вислухай. ХОР Стривай! Частина втіхи хай дістанеться . І нам. Раніш довідаймось од неї ми, Як саме ця недуга з нею сталася, Від тебе ж хай почує про кінець біди. ПРОМЕТЕЙ 635] Іо, вчинити ласку їм повинна ти, Вони ж до того й сестри твому батькові. Тож радісно і плакать, і жалітися На долю перед тими, хто, вчуваючи Жалі твої, сльозами й сам умиється. ІО 640] Не знаю, як вас можна не послухати, - Про все ви в простій повісті почуєте, Дарма що я крізь сльози повідатиму Про бурю богонаслану й спотворення Мені, нещасній, і людського образу. 645] Не раз у пітьмі ночі сонні видива, Світлицею витаючи дівочою, Мені шептали: «О щаслива дівчино, Пощо дівуєш довго? Шлюб величний ти Могла б узяти, сам-бо Зевс - опалений 680] Жаги стрілою і Кіпріди радощі З тобою хтів би розділить. Божистого Не відкидайся ложа,- до Лернейських лук, Де батькові кошари і стада, приходь Очей жадобу вдовольнити Зевсові». 655] Щоночі цими снами опанована, Я мучилась, нещасна, доки батькові- Розповіла я про вночішні видива. Провісників в Додону і до Піфії Він посилав численних, щоб довідались, 660] Як словом чи ділами догодить богам. Вони вертались і в неясних висловах Двозначну, темну відповідь приносили. Діждав Інах ясної врешті провісті: Було йому виразно оповіщено - 665] Мене із дому і з вітчизни вигнати, Щоб безнастанно по світах блукала я, А не схотів би, то вогниста блискавка Спаде від Зевса і попалить рід увесь. Провіщенню Локсієвому вірячи, 670] Отець мій з хати рідної прогнав мене. Обом було нам важко, але Зевсова Узда його до того приневолила. І враз я розум і подобу втратила Й, жалистим гнана оводом, як бачите - 675] Рогата - мчала скоками шаленими До джерела Керхнеї добропитної, До пагір Лернських, і землепароджений Пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене І скрізь очима стежив незліченними. 680] Життя від нього нагла відібрала смерть, Мене, ж і далі, жалену злим оводом, Цей з краю в край ганяє божественний бич. Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи, 685] Мене словами не втішай облудними,- Нещиру мову слухать - то найгірший біль. Тренос ХОР Ой годі, годі, зупинись! Та ніколи-бо й не гадали ми, Що нам слух торкне дивна мова ця 690] І нестерпучих, непосильних мук оцих Жахний глум-ганьба Дволезим вістрям пройме душу нам! Ой доле, доленько… 695] Іо нещастя трепетом поймає нас! ПРОМЕТЕЙ Зарано, повні страху, ви ридаєте,- Заждіть, і до останку все почуєте. ХОР То говори,- стражденникам так радісно Кінця скорботи наперед дізнатися. ПРОМЕТЕЙ 700] Вас вдовольнив я радо в попередньому Бажанні - пожадали-бо довідатись Від неї ви самої про біду її. Послухайте ж, які Страждання дівчина Бід гніву Гери має перетерпіти. 705] А ти, дитя Інахове, слова мої Складай у серці, щоб блуканням знати край. Йди на схід сонця крізь поля неорані І дійдеш до кочів'я Скіфів. В плетених Наметах, на колесах вік живуть вони 710] На вольній волі, всі далекосяглими Озброєні стрілами. Не підходь до них, Але направ над берегом ступні свої, Де стогне море під стрімкими скелями. Ліворуч там Халіби-ковалі живуть, 715] їх стережися,- дикі, негостинливі Вони. Йди далі до ріки Напасниці, Непомилково названої так,- її Не переходь, неперехідну, поки аж Хребта Кавказу дійдеш височенного,- 720] 3 його вершин бурхливий рине струмінь цей. Сусідні зорям перейшовши бескети, Іди на південь і ватаги здибаєш Дів-амазонок, що мужів ненавидять,- При Термодонті й Теміскірі їх житло, - 725] Де кораблі жахає Салмідеської Затоки паща - мореплавців мачуха. Ті амазонки радо проведуть тебе, І дійдеш ти до Істму Кімерійського - Тісних воріт приморських. Далі сміливо 730] Протоку Меотійську перепливеш ти, І славна в людях пам'ять переправі цій Зостанеться,- в честь тебе називатимуть її - Боспор. Європи ґрунт покинувши, На суходіл Азійський ти дістанешся. 735] Що ж, цар богів - чи не до всіх однаково Жорстокий? Зажадавши бог із смертною , З'єднати ложе, на блукання сам її Прирік він. І гіркого ж ти, о дівчино, На шлюб собі спіткала нареченого! 740] Все, що від мене чула ти сьогодні тут, Я не назвав би навіть передмовою. ІО Ой леле, леле… ПРОМЕТЕЙ З болючим зойком знову застогнала ти! Що ж буде, як і дальші лиха знатимеш? ХОР 745] Які ж їй далі муки, чи розкажеш ти? ПРОМЕТЕЙ Бурхливе море згуби нещасливої. ІО То нащо й жити! Чи не краще з дикої Верховини сторч головою кинутись, Об землю вщент розбитись і звільнитися 750] 3 цієї муки! Раз умерти легше-бо, Ніж день у день так тяжко-гірко мучитись. ПРОМЕТЕЙ А як би ти мої страждання стерпіла! Адже ж мені і вмерти не присуджено,- Була б та смерть увільненням од мук моїх, 755] А так - моїм стражданням і кінця нема, Аж поки Зевс не упаде з державності. ІО Невже владання Зевсове повалиться? ПРОМЕТЕЙ Раділа б ти, гадаю, це побачивши? ІО Чому ж би й ні, як мучусь через нього я! ПРОМЕТЕЙ 760] Отож дізнайся - це направду станеться. ІО Хто ж самовладці берло відбере йому? ПРОМЕТЕЙ Він сам - через бажання нерозсудливі. ІО А як? Скажи, як не пошкодить мова ця. ПРОМЕТЕЙ До шлюбу ставши, потім жалкуватиме. ІО 765] 3 богинею чи смертною - скажи мені? ПРОМЕТЕЙ Нащо тобі? Невільно говорити це. ІО Невже дружина відбере від нього трон? ПРОМЕТЕЙ Дитя родивши, від отця могутніше. ІО І неспроможний долі він уникнути? ПРОМЕТЕЙ 770] Ні, як не буду вільний від кайданів я. ІО Хто б проти волі Зевса міг звільнить тебе? ПРОМЕТЕЙ Йому з твоїх потомків бути суджено. ІО Як кажеш? Син мій із біди звільнить тебе? ПРОМЕТЕЙ Так, третій по десятому народженні. ІО 775] Нелегко зрозуміти це провіщення. ПРОМЕТЕЙ Ти й про свої нещастя не допитуйся. ІО Обіцяної ласки не відмов мені. ПРОМЕТЕЙ Із двох я подарую щось одне тобі. ІО Із чого саме - поясни, хай виберу. ПРОМЕТЕЙ 780] Що ж, вибирай - чи про останок мук твоїх Розповісти, чи про мов визволення? ХОР Яви одну ти ласку їй, а другу - нам, Прохання не занедбуючи нашого: їй сповісти подальшого блукання шлях, 785] А нам скажи про твого визволителя. ПРОМЕТЕЙ Як хочете, не буду сперечатися,- Про все, що ви бажали, розкажу я вам. По-перше, про твою, Іо, блуденну путь - , Ти;к запиши це на таблицях пам'яті. 790] Потік той перейшовши, суходолів грань, Прямуй на пломенистий, сонцесяйний Схід. Минувши моря гомін, ти добудешся До передгір Кісфени - піль Горгонових, Форкіди там домують, з видом лебедів 795] Три діви староденні,- спільне око в них І зуб один, ні сонце їм не сяє вдень, Ні місяць - серед ночі. Недалеко там Є три Горгони - людоненависниці, Крилаті сестри змієкосі,- глянувши 800] На них, людина без дихання падає; От їх, кажу, і треба стерегтись тобі; Послухай далі про нові страховища: Не йди до грифів гостродзьобих, Зевсових Псів негавкущих; бійся й раті кінної. 803 Тих арімаспів однооких,- житла їх Вздовж берегів Плутона злотохвильного. Від них тікай і прийдеш у далекий край До чорного народу, що при сонячних Живе джерелах, там, де Ефіоп-ріка. 810] Йди берегом до водоспадів, де з висот Біблоських добропитні хвилі котить Ніл Священний. На трикутну землю виведе Тебе він в гирло нільське, де тобі, Іо, Й синам твоїм побудувати висілок 815] Дано далекий. Що ж для тебе в мові цій Незрозуміле, темне, то про все мене Перепитай і знатимеш докладно все,- Дозвілля в мене більше, ніж хотів би я. ХОР Як далі ще розповідати маєш їй, 820] Щось проминувши, про гіркий блукання шлях, То говори, - а все сказав, то вияви До нас ти ласку - пригадай, що просимо. ПРОМЕТЕЙ Про шлях мандрівний чула до кінця вона. Але щоб знала, що не марно слухала, 825. Скажу їй, що раніше перетерпіла,- Хай доказом це буде на слова мої. Тож оповідань промину багато я І до останніх перейду блукань твоїх. Коли прийшла ти до землі Молоської, 830] Додони недалеко крутогорої, Де храм пророчий Зевса Феспротійського, Там - диво невимовне! - віщим шелестом Дуби пророчі мовили без загадок, Що ти дружина славна будеш Зевсові. 835] Чи ще й тепер ця мова не лестить тебе? Відтіль, безумством жалена, помчала ти Шляхом приморським до затоки Рейської І знов верталась гонами шаленими. В часи прийдешні - знай це - Іонійською 840] Оту морську затоку називатимуть На спогад людям про твою блуденну путь. Тобі ознака буде це, що розум мій Далеко більше бачить, ніж одкрито всім. І їй, і вам я разом далі все скажу, 845] На слід вернувшись мови попередньої, В самому гирлі нільськім, на краю землі, В розлогих плавнях місто Каноб найдеш ти. Там Зевс тобі поверне розум дотиком Руки пестливим, і породиш чорного 850] Епафа, соіменного зародженню Від Зевса. Урожаї він збиратиме З землі, що Ніл широководий зрошує. У поколінні п'ятім п'ятдесят сестер Вернеться в Аргос, не з бажання власного - 855] 3 братителями шлюбу уникаючи Покревного… Ті ж у пориві хтивості, Мов яструби, голубок полюватимуть, На ловах шлюбу гонячись невловного. Але не дасть їм заздрий бог дівочих тіл. 860] Земля Пелазга прийме… вбитих Аресом Через жіночі руки, що вночі разять; Дружина кожна віку збавить мужеві, Мечі дволезі в їх крові купаючи, Хай втішить так Кіпріда й ворогів моїх! 865] Одна лиш, любощами зачарована, Ослабне духом і не вб'є заснулого, Воліючи вже краще слабодухою, Аніж смертоубивцею уславитись. Царів Аргоських з неї розпочнеться рід. 870] Багато слів потрібно, щоб сказати все. Із цього роду вийде славний стрілами Герой,- мене він визволить із мук тяжких. Від титаніди-матері, прадавньої Феміди, це провіщення було мені. 875] Коли і як то буде - надто довго це Розказувать, та й користі - ніякої. ІО Ой леле, ой леле… Запалало в мені божевілля знов, Безжального овода гостре жало 880] Пече без вогню! І жахається серце, і груди рве, І обертом очі кружляють мені, Кудись пориває безумний шал, І язик мій у спраглих німіє устах,- 885] Каламутним годі здолати словам Божевілля навальну хвилю. (Охоплена божевіллям, Іо втікає). Стасим третій Хор Строфа Мудрий, о мудрий був той, В думці хто мав перший, а потім уголос Нам провістив, що належить 890] 3 рівними шлюб нам брати, далеко-бо Краще це, ніж, бувши голотою, Прагнути шлюбу з тією, що в розкошах Мліє, своїм пишаючись родом. Антистрофа Мойри, о мойри, хай з нас 895] Жодну вам трьом не випадав ніколи Зріти на Зевсовім ложі! Хай із небес нам мужа не-відати! Горне жах нас, немужелюбною Зрячи дівочість Іо, в гірких блуканнях 900] Пещену Гери карою злою! Епод Ми рівного яе боїмося шлюбу - Коли б лише любов богів могутніх Нас не нагляділа ненатлим оком? Борня то незборенна, невихідна путь. 905] Що буде а нами? Як нам і куди Від Зевса, від жаги його тікати? Ексод ПРОМЕТЕЙ Хоч Зевс і гордий серцем - злагіднішає, До шлюбу він такого-бо ладнається, Який його із трону скине й царської 910] Позбавить влади. Отоді-то батькове Кляття справдиться, що наклав на кривдника, З престолу Крон упавши стародавнього. А як з біди такої Зевсу вимкнути - З богів нікому не добрати способу. 915] Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи, Він тішиться громами піднебесними, Хай сипле з рук вогнями-блискавицями. Та вже не допоможе це ніяк йому - Впаде безславно і не підведеться вій,, 920] Такого-бо на себе нездоланного Тепер противоборника готує він, Що той палкіше блискавиці полум'я Знайде і грім грімкіший від небесного; Морям грозу і землям потрясателя - 925] Тризубця він розтрощить Посейдонові,- Тоді довідається Зевс повалений, Що рабство - це щось інше, аніж влади трон. ХОР. Чого бажаєш, те й пророчиш Зевсові. ПРОМЕТЕЙ Не тільки я бажаю, але й буде так. ХОР 930] Хтось, видно, і над Зевсом пануватиме? ПРОМЕТЕЙ Він кару тяжчу, аніж я, терпітиме. ХОР Як слів цих вимовляти не боїшся тиі ПРОМЕТЕЙ Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я. ХОР Наслати муки ще лютіші може він. ПРОМЕТЕЙ 935] Хай шле - нема для мене несподіванок. ХОР Той мудрий, Адрастеї хто вклоняється. ПРОМЕТЕЙ Шануйте ви владущих і улещуйте, Для мене ж менше від нічого важить Зевс,- Хай робить що захоче цей короткий час, 940] Недовго він богами керуватиме. Та он від Зевса, бачу, посланець біжить - Прийшов він, певно, із повою звісткою, Оцей служник тирана новочасного. З'являється Гермес. ГЕРМЕС До тебе, мудрія гостроязикого, 945] Богів зрадливця, а людей шановника, До тебе, вогнекрадця, промовляю я! Звелів отець все розказать про шлюб отой, Що через нього, похвалявсь ти, влади він Позбудеться. Докладно і виразно все 950] Ти, Прометею, розкажи без загадок! Цю путь удруге не примушуй міряти,- Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити. ПРОМЕТЕЙ Яка зарозуміла й гордовита вся Розмова ця прислужника богівського! 955] Недавно ви при владі стали й мислите. У замках безпечальних домувать повік? Падіння двох тиранів чи не бачив я? Побачу, як і третій, що при владі є, Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти, 860] Що цих богів новітніх я злякаюся? Далеко ще до цього. Поспішай назад Дорогою, якою і прийшов сюди,- Нічого ти від мене не дізнаєшся. ГЕРМЕС Отож-бо цим зухвальством і сваволею 965] Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих. ПРОМЕТЕЙ Свого нещастя на негідне рабство я Не проміняю,- це запам'ятай собі. ГЕРМЕС Мабуть, у рабстві краще бути в скель оцих, Ніж Зевса-батька вісником довіреним? ПРОМЕТЕЙ 970] Отак і треба зневажать зневажників. ГЕРМЕС Ти муками своїми мовби тішишся? ПРОМЕТЕЙ Я тішуся? Такої ворогам моїм Жадав би я утіхи, й серед них - тобі. ГЕРМЕС За ці нещастя і мене винуєш ти? ПРОМЕТЕЙ 875] Скажу одверто,- всіх богів ненавиджу, За добре злим мені вони віддячили. ГЕРМЕС Як подивлюсь я - справді тяжко хворий ти. ПРОМЕТЕЙ Як хворість то - ненавидіти ворога. ГЕРМЕС Але ти в щасті був би ще нестерпніший! ПРОМЕТЕЙ Ой-ой! ГЕРМЕС 980] Ой-ой? Це слово невідоме Зевсові. ПРОМЕТЕЙ Старіючи, усього час навчить його. ГЕРМЕС А ти ще й досі не навчився розуму. ПРОМЕТЕЙ Ба ні,- не розмовляв би я з прислужником. ГЕРМЕС Нічого, видно, батькові не скажеш ти? ПРОМЕТЕЙ 985] Не дякувать чи можу, власкавлений! ГЕРМЕС Глузуєш ти із мене, ніби з хлопчика. ПРОМЕТЕЙ Чи ти ж не хлопчик? Навіть ще дурніший ти, Якщо від мене сподівавсь довідатись. Ні мук таких немає, ані хитрощів, 990] Щоб ними Зевс присилував сказати це, Аж поки пут ганебних не розв'яже він. Нехай палючим кидав він полум'ям, Завіє все снігами білоперими,. Громами хай загрожує підземними,- 995] Нічим мене сказати не присилує, Кому його належить з трону скинути. ГЕРМЕС Побачиш сам, чи допоможе це тобі…' ПРОМЕТЕЙ Все передбачив і давно вже зважив я. ГЕРМЕС Наважся, о наважся, нерозсудливий, 1000] Хоч задля мук цих розумніше мислити. ПРОМЕТЕЙ Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти. Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись Погрози Зевса, стану я, мов женщина, Благать, кого ненавиджу, й ламатиму 1005] я руки по-жіночому, щоб змилувавсь І увільнив з кайданів,- ні, не буде так. ГЕРМЕС Багато, але марно розмовляв я тут. Ні, цього серця не зм'якшить благаннями. Мов огир неїжджалий, він узду гризе, 1010] Пручається і з віжками змагається. Та кволі, недоречні хитрування ці,- Сама лиш самопевність нерозумного Не варта аж нічого. Як словам моїм Ти не скоришся - глянь, якою бурею,- 1015] Хвилешна хвиля муки неминучої Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці Розтрощить батько громом-блискавицею Полум'яною, і обійми каменю Твоє сховають тіло. Довгі сповняться 1020] Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес, Шматки великі рватиме пожадливо Від твого тіла, і щодня приходити Цей буде гість незваний і печінкою 1025] Живитися твоєю почорнілою. Стражданням цим не дожидай закінчення, Покіль з богів котрий у тяжких муках цих Тебе заступить і в Аїд безпремінний За тебе зійде, в глиб сумного Тартару. 1030] Над цим подумай. Не хвальба порожня то, А вирок найсуворіший, бо в Зевсових Устах нема неправди, свого слова він Додержує. Тож роздивись, роздумайся І не вважай зарозумілих гордощів 1035] За кращі від звичайної розважності. ХОР Здається, все до речі говорив Гермес: Пихи позбутись радить він і мудрої Розважності шукати. Тож послухайся, Ганьба для мудрих - помилки триматися. ПРОМЕТЕЙ 1040] Все я знав наперед, що звістив він мені. Мук зазнати ворогу від ворогів - Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню Дволезого кучері, неба ефір Хай від грому, від натиску буйних вітрів 1045] Розірветься на частки: землю важку Аж до самих основ, до коріння її, Переможний хай похитне буревій; В шумуванні шаленім хвилі морські Хай сплетуться з шляхами небесних світил. 1050] В вировому коловертні долі нехай Закинуть в Тартару чорну глибінь Моє знесилене тіло - на смерть Ніколи мене не вбити! ГЕРМЕС Такі розмови, такий рішенець 1055] Лише від безумця можна почути! Та й чи довго йому збожеволіти в цій Недолі й шаленість послабити чим? (До Океанід). Але ви, що стражденним горем його Вболіваєте тужно,- швидше біжіть 1060] Якнайдалі від цих непривітних місць. Щоб розум ясний не змутило вам Неослабне грому рикання. ХОР Говори щось інше, такої порадь, Щоб послухали ми, не до мислі-бо нам 1065] Своє ти промовив нестерпне слово. На негідний учинок підбурюєш нащо? Ми готові все перетерпіти з ним, А до зрадників вчились ненависті ми, І з пороків усіх 1070] Для нас найогидніша зрада. ГЕРМЕС Отож пам'ятайте, вам мовив я все Наперед,- як надійде нещастя, тоді Вже на долю не ремствуйте і не кажіть, Що вас кинув в біду несподівану Зевс. 1075] Ні, не він, а самі себе губите ви. Бо, знаючи все, не нагло, як стій, Не таємним опинитесь відступом ви В невихідних тенетах Ати-біди,- Заплутає вас недоумство. ПРОМЕТЕЙ 1080] де в розмовах нікчемних, а справді земля Захиталась, і грому лупи глухі Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць Вже спалахують завитні полум'яні, 1085] І куряву вихри крутять, женуть. Супротивні вітри летять звідусіль В незрименному герці,- заколот, бій, Вітрове повстання! В страшній боротьбі Все змішалось - повітря і хвилі морські! 1090] Всю цю бурю наслав розлючений Зевс, Щоб мене вжахнути. О пречесна мати моя, о ефіре, Що світлом усіх обіймаєш, поглянь - Я страждаю безвинно. При громі й блискавицях скеля з Прометеєм провалюється в безодню.