Мий прадидусь, герои i я (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Хлопця лихоманило.

Раде стурбувався.

-- Що скоїлося? -- втретє спитав вiн.

Тодi його син трохи пiдняв полу своєї гунi, i Раде побачив, що той затулив рукою рану. Його пальцi й полотняна сорочка були в кровi.

Раде випростався й закляк iз розтуленим ротом, дивлячись на сина широко розплющеними очима.

-- Тебе поранено? -- спитав вiн.

-- Так, -- вiдказав Блаже. -- Влучило в мене. -- I, опустивши полу, додав: -- Та нiхто не помiтив. I ви не кажiть нiкому. Вiдвезiть мене звiдси. Отой вiйськовий лiкар з Подгорiци швидко мене вилiкує.

Батько безпорадно стояв над сином. Вiн невиразно вiдчував, що цей хлопчина на травi -- герой. Але таких героїв, що страждають i мовчать, вiн ще не знав. У ньому здiймався гнiв проти цього мовчазного терпiння. I гнiв на того, хто це зробив, -- на сина старої Анджi. Й на всiх Джурановичiв. I на цей мир, що не давав йому взяти рушницю й помститися за свою поранену дитину.

-- Чом ти ранiше не сказав, що тебе поранено? -- дуже суворо спитав вiн.

-- Тодi не було б миру, тату.

-- Мир, куплений цiною кровi дитини, -- хiба це мир, Блаже?

-- Той лiкар мене вилiкує неодмiнно, тату. А що я втратив трохи кровi, то дарма. Зате в нас вiдтепер буде спокiй i злагода.

Зненацька Раде помiтив, що хлопець важко дихає i що його змагає бiль -- вiн ось-ось зомлiє. I тодi Раде зрозумiв, що лiкар зараз важливiший, анiж честь, гнiв, помста й довгi балачки.