Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

-- У цiй вазi долiшня бабуся тримає повну збiрку моїх творiв, -мовив вiн. Потiм випустив на стiл цiлу купу згорнених дудочкою папiрцiв, перев'язаних барвистими стьожечками.

-- Невже ви теж вiршуєте, дiдусю? -- спитав я.

-- Так, Хлопчак, -- сказав вiн несмiливо. -- Вiршую! Але тiльки з якоїсь нагоди, розумiєш? Коли твоя долiшня бабуся розсердиться на мене, я ввечерi кладу їй на подушку вiрша. Вона це любите. Цi вiршi вона називає своїми "подушковими вiршами" й ховає їх у оцiй вазi. Але я не повинен цього знати. I ви глядiть не викажiть, що я знаю цей сховок!

-- Слово честi! -- сказали прадiдусь i я. А тодi ми розгорнеш декотрi дудочки й прочитали вiршi.

На першому папiрцi почерком долiшньої бабусi було написано:

"Цього вiрша, склав Якоб коли я в ранцi на нього сердилась за те що напився грогу".

А нижче почерком долiшнього дiдуся:

Часом серце, люба Анно,

Нам турбота тисне зрана.

Треба, щоб її забути,

Грогу доброго хильнути,

I збагне людина вмить,

Як їй буть i що робить.

*Твiй Якоб*

-- Гарний вiршик, Якобе, -- похвалив прадiдусь. -- Але мораль небезпечна.

-- Знаю, -- зiтхнув долiшнiй дiдусь. -- Та Анна завжди каже, що краще випити трохи грогу й бути милим, нiж завжди тверезим i злим!

Я тим часом розгорнув другу дудочку. Долiшня бабуся надряпала там угорi: "Це склав, Якоб коли я сварила його за розлиту каву".

Дiдусiв вiрш був такий:

Часто, люба, роблять люди

Необачнi вчинки всюди.

Гнiв хай тi лиш викликають,

Що зi злостi виникають.