Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

)

Ми знов виманили в долiшньої бабусi дозвiл пiти на горище й скоро, як уранцi, всiлись пiд скiсною стiною з брусiв i цегли. Але цього разу ми не розказували оповiдок, а вiршували.

У прадiдуся виникла одна химерна думка. Вiн лукаво пiдморгнув менi й сказав:

-- Давай спробуємо довести, що поет -- це творець! Зробiмо з нiчого щось!

-- А як же ми це зробимо?

-- А так, що надамо значення словам, якi нiчого не означають! Наприклад, вiзьмiмо слова "нiякий" i "нiхто" й удаваймо, нiби так звуть двох живих людей.

-- О, як цiкаво!

-- По-моєму, теж. Ти вже щось придумав?

-- Придумав заголовок: "Королiвство Нiде"!

-- Чудово! То зразу й починай!

-- Але ж тут нема дошки!

-- Лишенько! Кепськi справи. Але ж диви, он лежить цiла купа дощок!

-- Так то ж дошки з лiжка!

-- Ну то й що? Напишемо на верхньому боцi. Його так чи так прикриють матрацом! Подай-но дошку й менi! Я складу вiрша зi словами "десь так".

Тодi я переклав "Альбом з iсторiї Нiмеччини" на стару гасову пiчку, подав верхню дошку прадiдусевi, собi взяв другу, вiдiйшов у iнший куток горища й сiв там на санчата. Того дня нам вiршувалося дуже добре. Хоча вiршування тривало й довгенько, але в ньому не було мертвої точки, й нiхто не мусив нiкого вирятовувати. Цього разу я пропустив прадiдуся читати першим, i вiн з бiчної дошки лiжка вичитав менi такi вiршi:

Замок Десьтак

Старенький замочок Десьтак -

Мiж Римом i Берлiном.

Його не видно аж нiяк:

Кругом густi ялини.

На вежi -- флюгер, що сяга

Десь так пiд самi хмари.

Зi стайнi коней вибiга

Десь так чотири пари.