Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

За замком давнiй шлях iде

Десь так за сотню гонiв.

Десь так надвечiр чи й удень

Бiжать по ньому конi.

Той замочок такий старий -

Десь так вже рокiв двiстi.

I рокiв десь так раз на три

Приходять звiдти вiстi.

Там брама десь так раз на рiк

Розчиниться зненацька,

Й старий виходить чоловiк -

Барон фон Дестакацький.

Вiн володiє замком тим

Десь так iз тридцять рокiв,

Успадкувати разом з ним

I вежу, й двiр широкий.

Багато золота й срiбла

В пiдвалах замку, тiльки

Не знає й пан мiшкам числа:

Десь так десяткiв кiлька.

Всього в тiм замковi людей

Десь так iз кiльканадцять,

Нiхто не бачить їх нiде

Й не хоче з ними знаться.

Я їхав попiд замком тим

Десь так у квiтнi -- травнi.

Веде там iз Берлiна в Рим

Дорога дуже давня.

Побачить важко замок сам:

Кругом густi ялини.

Та знайте: вiн лежить десь там,

Мiж Римом i Берлiном.

-- Кумедiя! -- сказав я, -- хоч я все знаю тiльки приблизно, але про цей замок дiстав дуже добре уявлення.

-- Я теж! Це мене й самого дивує! Власне, я хотiв довести цим вiршем, що й у вiршуваннi треба бути точним. А тепер виявив, що iнколи буває добре лишитись у славному "приблизно". Це так, як iз метеликами. Нехай вони пурхають i мерехтять. А як спiймаєш, мерехтючий пилок iз їхнiх крилець прилипне до пальцiв, їхнiй блиск пропадає, i вони вже не можуть лiтати.