Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Нарештi капiтан джонки пiдвiвсь i сказав пiвголосом:

"Тихiш гуркочуть колеса,

Присипав колiю снiг.

Тягнуться чорнi рейки

Ген через бiлий свiт.

Де ж сестра моя нинi,

Що бачив я влiтку її?

На бiлих плечах у неї

Чорнiло плетиво кiс".

Товариство зустрiло цi слова спантеличеною чи збентеженою мовчанкою. Нарештi Фреддi спитав: "Хiба це вiршi?"

Пан Лi всмiхнувся й мовчки показав на скриньку. Тодi всi вирячили очi в неймовiрному подивi.

Бо в пiсочницi стояло, переступаючи з ноги на ногу, малесеньке товариство, достоту схоже на наших мандрiвцiв: тут стояв доктор Меньє з лiвою рукою в кишенi штанiв, i там теж стояв вiн, малесенький, нiби олов'яний солдатик. I так само з рукою в кишенi.

Тут лопотiв крильми баклан -- i там вiн, малесенький, як бджола, лопотiв крильми над поїздом.

Раптом Фреддi спитав: "А де ж я?"

Мандрiвцi придивились уважнiше -- i справдi не знайшли Фреддi серед своїх мiнiатюрних портретiв. А тi саме сiдали у вагончики. Матрос Петар залiз у паровозну будку, Лi сiв у вагон-ресторан, мiнгер де Вiльдер допомiг панi Штенграхт та мiс Амбреллi пiднятися в купе першого класу, баклан сидiв на даху паровозної будки, доктор Меньє пройшов уздовж усього поїзда аж до останнього вагона, але Фреддi не було нiде.

"Де я? Я загубився!" -- схвильовано загукав той.

"Заспокойтесь. Я вже знайшов вас", -- сказав Лi.

"Де ж? Де? Не рушайте!" -- кричав Фреддi.

Але iграшковий поїзд рушив, як здавалось, без нього.