Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Тодi матросовi Петару спали на думку два рядки. Вiн сказав:

"Рiк достигає неквапливо,

Як плiд, згинає гiлку вниз".

I затнувся. Але мiс Амбрелла, гордо вимахуючи парасолькою, докiнчила:

"Ох, далебi, це справжнє диво!

Коли не вiриш -- подивись!"

На жаль, ця строфа зовсiм не подiяла. Доктор Меньє з Парижа сказав: "Обидва рядки пана Петара дуже гарнi. Яка шкода, що рядки мiс Амбрелли не такi гарнi".

Англiйська мiс на це зауваження зневажливо чмихнула й стиснула парасольку мiцнiше, наче шпагу.

Тодi молодий матрос раптом засмiявся й гукнув: "Уже є!" I сказав:

"I, нiби невеличке диво,

На гiлцi Вiчностi завис".

Старий пугач iз сумнiвом похитав головою, вислухавши цi два рядки. А проте вони мали успiх, хоча й повiльний, нерiшучий: листочки на деревах почали жовкнути, малюсiнькi кульки на деревах зачервонiлися, а в струмочках з'явились крихiтнi довгастi вербовi листочки, що пливли за водою, нiби невеличкi байдарки.

Фреддi, що зроду не бачив осенi на селi, збентежено спитав: "Що тут дiється?"

"Мiй любий, -- вiдповiла сивоголова панi Штенграхт, пiднявши вказiвний палець, нiби тiтуся в дитячiй книжцi. -- Осiнь настає, поспiли яблука i сливи".

"О! -- зрадiв доктор Меньє. -- Ви знову почали вiрша. Будь ласка, скажiть iще раз!"

Панi Штенграхт повторила, вже не пiднiмаючи пальця:

"Мiй любий, осiнь настає,

Поспiли яблука i сливи".

"Сливи... -- прошепотiв доктор Меньє, заплющивши очi. -- Сливи...