Мий прадидусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)   ::   Крюс Джеймс

Вiн зичить вам здоров'я, щастя й довгого вiку й просить вас у своєму дерев'яному павiльйонi випити з ним закрасу, за правду й за добре серце людини.

Прадiдусь дiстав з кишенi сюртука пляшечку рому, вiдгвинтив мiдний ковпачок, витяг корок, налив рому в ковпачок i подав менi.

Я сплигнув iз верстака, вклонився й вiдповiв йому так:

-- Великий майстре серед оповiдачiв, дякую вам за багато прегарних оповiдок i обiцяю згодом, коли виросту, записати всi цi оповiдки на честь краси, правди й доброго серця людини!

I вихилив ковпачок рому, а прадiдусь наповнив його знов i теж випив одним духом.

-- Вистачить одного ковпачка за всiх трьох, -- сказав вiн. -- Адже краса, правда й доброта -- це те саме.

Тодi загвинтив пляшечку й сховав у глибоку кишеню.

У мене трошки запаморочилось у головi, бо десятирiчнi хлопцi не звикли до мiцного рому. Менi здавалося, що стiни токарнi хитаються i я чую, як цокає в деревi шашiль. Та й Шкiряна Лiзбет заусмiхалась так дивно, наче китайська iмператриця, а прадiдусь, що спирався рукою на її плече, був наче китайський iмператор.

-- Це фантазiя чи дiйснiсть? -- прошепотiв я.

-- I те, й те, -- вiдповiв голос, не знати чий: Шкiряної Лiзбет чи прадiдуся.

На щастя, у нього в кишенi були кавовi зернята. Вiн дав менi жменьку, i я жував їх доти, поки стiни перестали хитатись, а шашiль -цокотiти. I усмiхненi губи, Шкiряної Лiзбет знову стали поважною вузенькою щiлинкою, а з китайського iмператора зробився мiй любий старий прадiдусь, що повiв мене через вулицю обiдати.