Тим Талер, або Проданий смих (на украинском языке) :: Крюс Джеймс
Страница:
215 из 227
Тiм поборов своє остовпiння й подав Крешимировi руку.
- Закладаюся...
- Стiй! - гукнуло щось угорi на сходах. - Стiй! - Однак нiкого там не було видно.
Крешимир промовив спокiйно й твердо:
- Закладаюся, що ти не одержиш назад свого смiху, Тiме. На один пфенiг.
- Стiй! - знову крикнуло нагорi.
- Не слухай! - шепнув Тiмовi Джоннi.
- А я закладаюся, що одержу свiй смiх назад, Крешимире. На один пфенiг.
Джоннi перебив їм руки, як заведено. I запала моторошна тиша.
Тiм забивсь об заклад, як йому сказано, але ще не розумiв, що ж сталось, i стояв безмовний, розгублений.
На нього дивилося троє знайомих облич, ледь освiтлених променями далекого лiхтаря. Власне його обличчя було в затiнку, i тiльки смужечка лоба бiлiла в пiтьмi.
Панiв Рiкертiв погляд нiби прикипiв до того блiдого чола. Таким вiн уже раз бачив Тiма, отак само ледь освiтленого. Всього за кiлька крокiв звiдси, на ляльковiй виставi. "Адже з того людина й пiзнається, що в слушну мить вона смiється". Чи це справдi слушна мить?" - питав себе пан Рiкерт.
Джоннi й Крешимир теж не зводили очей iз того блiдого чола єдиного, що видно було з Тiма в темрявi.
А хлопець стояв, понуривши очi. I все ж вiн вiдчував на собi тi допитливi погляди. Йому було чогось тяжко, аж млосно, хоч iз живота вже пiднiмалося щось легеньке, тихеньке, крилате - мов жайворонкова пiсня, що проситься на волю. Але Тiм був iще надто смутний та безпорадний. I смiх-дзвiночок iз кумедним "iк!" на кiнцi вирвався з нього зовсiм мимохiть.
|< Пред. 213 214 215 216 217 След. >|