Страница:
244 из 575
— От тобi раз. Приснився вам, чи що, той артист. А звiдки ж ви дiзналися, що вiн грає царя?
— Вiн сам сказав.
— То ви з ним знайомi?
— Та трохи… — непевно сказав я i поглянув на Яву: чого це вiн мовчить. То в усiх розмовах завжди перед веде, а зараз замовк, наче води в рот набрав.
— То як же це ви знайомi, що й прiзвища не знаєте i в якому театрi працює не знаєте? — допитувалася молодиця.
— Та отак… не встигли розпитать.
— А нащо ви його зараз шукаєте?
— Та треба… В однiй справi… поговорити…
— У творчiй? — усмiхнулася молодиця.
— Еге… — ледве встиг я це сказати, як — бац! — з очей у мене посипалися iскри. Бац! Бац!.. Аж у потилицi защемiло. I нiби не по головi, а по кавуну щиглi — такий звук дзвiнкий.
Молодиця з несподiванки аж руками сплеснула:
— Отакої! Ти чого його б'єш? Це що за хулiганство?! Нi з того нi з сього…
Що там далi скрикувала молодиця, я не чув, бо вже був на вулицi.
Голова в мене гула, на очах закипали сльози.
Так от чого Ява мовчав — боявся збрехати сам i ждав, поки я збрешу. Але хiба я всерйоз брехав? Я ж тiльки сказав «еге» на її жартiвливе запитання. Це можна було зрозумiти теж як жарт. Уже й пожартувати не можна. Якщо так придиратися, то до самоi глибокої старостi, до самої смертi гулi на лобi носитимеш.
— Ти що, ображаєшся? — iдучи за мною, безвинним голосом питав Ява. — Але ж ми домовились. Я ж не винен. Я мовчав.
— Ти не маєш права ображатися. Це нечесно. Нащо тодi було домовлятися.
|< Пред. 242 243 244 245 246 След. >|