Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Там у фойє висять портрети всiх артистiв театру. «Нашого» серед них не було. Невеселi вийшли ми з оперного.

— Нiчого, — удавано бадьоро сказав Ява. — Я був певен, що в оперi нема. Опернi артисти голос бережуть, бояться застудити — жоден спiвак не стане тобi купатися на пляжi. Купаються тiльки драматичнi артисти.

Ми спустилися по вулицi Ленiна до Театру росiйської драми iменi Лесi Українки. Але й там (а пiсля того в театрi iменi Франка) — нас чекало жорстоке розчарування. В обох театрах не було жодної вистави про царя, i серед портретiв, що висiли в фойє, я не знайшов того, кого шукав. Лишався останнiй Київський театр юного глядача. Ми пiднiмалися вiд театру iменi Франка по сходах повз незвичайний дiм на вулицi Орджонiкiдзе, що був геть-чисто весь облiплений чудернацькими фiгурами: тут були i слони, i змiї, i дивовижнi птахи, i зовсiм якiсь незрозумiлi потвори i чудовиська… Iншим разом я б, роззявивши рота, витрiщився на цей дiм, бо такого дому нiде в свiтi нема, тiльки в Києвi. Але тепер я байдуже проходив повз нього i навiть не дивився!

В душi моїй було так темно i погано, що всi цi страховиська, якби ожили i заглянули, — перелякалися б.

— Не журися, — втiшав мене Ява. — Ну, звичайно ж, вiн з юного глядача. Точно. От побачиш. I грає царя в якiйсь казцi для малят. I напевне, комiк. По-моєму, ми його навiть бачили колись по телевiзору. Отой, пам'ятаєш, що перечепився через порiг i впав. Ги ги…

Ява намагайся розвеселити мене. Але я не пiддавався.