Страница:
251 из 575
Чи, навпаки,ви дорослим…
— До чого тут дорослi, — пхикнув Ява. — Ми самi…
Вiн блискавично зиркнув на мене i… прикусив губу. Та було вже пiзно.
Я зiтхнув, пiдняв руку i влiпив ному в лоба три дзвiнких добрячих шалабани — аж луна пiшла. Валька зоикнула. Братик Микола захихотiв. Хтось iще поблизу засмiявся. Ходулi зламалися, i Ява опинився на землi — отетерiлий червонии, як помiдор, з виряченими очима. Менi аж шкода його стало. Та хiба я винен? Вiн же сам домовлявся. Було б не стави ги таких умов…
Бачачи, що Ява не збирається давати менi здачi, Валька (добра душа!) накинулась на мене:
— Ти чого? Здурiв? Що це за жарти?
Круг нас почали збиратися дiти Ява забiгав очима, як загнане звiря, i видушив iз себе усмiшку, — жалюгiдну роблену усмiшку (так усмiхаються, сидячи на чужiй грушi, коли заскочить хазяїн). I сказав:
— Нiчого… Все гаразд… Тепер ми квити… — обернувся до гурту. — Ну, чого дивитесь? Кiна не буде.
Дiти, посмiюючись, почали розходитися — тим бiльше, продзвенiв дзвiнок, антракт закiнчувався.
— А що все таки сталося? Чого це ви? Ви що — посварились? — не могла заспокоїтися Валька.
— Зовсiм ми не посварились. Просто у нас угода е одна, — Явi не хотiлось пояснювати Ми вже зайшли в зал i пробиралися до своїх мiсць.
— А яка, яка угода? — не вгавала Валька (от уже ж та дiвчача цiкавiсть!)
— Та потiм, пiсля вистави.
— Ну, добре, то ви ж не тiкайте.
— Гаразд.
Роздiл VI
Будка.
|< Пред. 249 250 251 252 253 След. >|