Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Дiд вислухав уважно, не перебиваючи, довго розглядав фотографiю, потiм похитав головою:

— Нащот фiзики, нащот Ломоносова не скажу, не знаю. А нащот привидiв — юринда… Не вiрю. Бо сам колись у дитинствi… з хлопцями…

— Ну-у?! I ви?! I що?!

— Та що ж… Нiчого. I не один раз — тричi ходили.

— Але ж фото!

— Ну що, мабуть щось там у пльонцi засвiтилося… Чи, може, хтось iз хлопцiв пожартував, хiба я знаю…

— Нi! — переконано сказав я, бо точно знав, що не засвiтилося, бо тодi б i в очах у мене — засвiтилося. I з хлопцiв нiхто не жартував — гарантiя.

— Ну, не знаю вже, що там таке, — розсердився дiд. — Але не привид! Вiсiмдесят год живу на свiтi i жодного при-вида не зустрiв, а воно тiльки з горшка зiскочило i вже, бач… Якби по твоїх законах фiзики всi пiсля смертi перетворювались на привиди, то стiльки б їх уже за весь час наплодилося — нiде було б курцi клюнути.

— Та, думаєте, воно менi треба! — вигукнув я. — I сам не хочу, але ж.



Роздiл IX

Отець Гога



I справдi, менi вже зараз хотiлося, щоб уся ця iсторiя з привидом виявилась «юриндою». Мене це вже гнiтило. Особливо ота баба Мокрина з її розмовами.

Баба Мокрина була в нашому селi церковним начальством (у бюро їхньому, чи що). Всi богомiльнi баби й жiнки гуртувалися навколо неї. Церкви в нашому селi не було. Церква була у Дiдiвщинi, за чотири кiлометри вiд нас. Правив там отець Георгiй. I баба Мокрина була його заступником по нашому селу — збирала на храм грошi, скликала бабiв на збори тощо.

Отця Георгiя з легкої руки дiда Салимона всi атеїсти звали Гога.