Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Рип-рип…

Хвiртка наша не зачинялась.

Тiльки я кiнчав розказувати, як одразу доводилося починати все спочатку.

Нарештi я не витримав. Схопив удочки i втiк — гайнув у плавнi.

Коли увечерi повернувся додому, побачив, що бiля наших ворiт стоїть машина. Я не одразу збагнув, що то за машина, бо до моєї мами-депутата часто приїздили з району i навiть з областi. I тiльки зайшовши на подвiр'я, я так i присiв: пiд яблунею, поряд з дiдом Варавою, сидiв… пiп Гога. Я хотiв чкурнути назад, але було вже пiзно — мене помiтили.

— А-а, рибалка, — привiтно усмiхнувся до мене отець Гога — Здоров був!

Я завмер. Ну, зараз почне, як баба Мокрина, — «славен єси, отроче… видiння, що тобi явилося… Варвара-великомучениця, сохрани, спаси i помилуй…» Та ще й при дiдовi. Хоч хрестись i тiкай.

Але вiн не починав.

— Ану показуй улов, — сказав вiн весело i, взявши в мене лозину з нанизаною на неї рибою, почав розглядати. — О, три чехонi, пiдлящики, устiрочка, йоршi… носачi й звичайнi… краснопiр, язьок… О! I линок один навiть є… Молодець! Знаменита буде юшка. Добре клює? На що ловив? На черв'яка, мотиля, на ощитку… чи, може, на тiсто? Га?

— На черв'яка… червоного, — ледве видушив я з себе, напружено дивлячись на нього — коли ж вiн почне?

Але отець Гога тiльки глянув на мене пильно сiрими примруженими очима i раптом пiдвiвся:

— Ну, поїду. Спасибi за воду. Бувайте здоровi.

I пiшов до машини.