Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Гребенючка теж, Карафолька академiком, Коля Кагарлицький артистом, Вася Деркач фiнiнспектором, а я… ченцем. З довгими брудними патлами i рiденькою борiдкою. У чорнiй засмальцьованiй сутанi i з хрестом на шиї.

Думки роїлися i гули у моїй бiднiй головi, як бджоли у вулику. Це ж iще й маму можуть через мене з депутатiв викинути… А що ж! Який же вона депутат, коли в неї синок з хрестом ходить! Добре, хоч вона не бачила попа Гоги у своєму дворi. Сьогоднi партiйнi збори, i вони з батьком прийдуть, мабуть, дуже пiзно.

Сидить собi у президiї i не знає, бiдненька, якi чорнi хмари клубочаться над нею.

Нi!

Нi-i!

Треба рятуватися. Треба щось робити. Треба людей кликати на допомогу.

Перш за все треба йти до дiда Салимона. Поговорити з ним, розпитать, може, вiн щось бачив, помiчав, це ж усе-таки бiля нього, майже попiд хатою, у його садку. Не мiг вiн нiчого нiколи не помiчати.

I взагалi треба, може, якусь комiсiю створити — хай вирiшує гуртом це складне наукове питання. Це врештi справа усього суспiльства. А то чого воно таке хитре, суспiльство, — хоче, щоб настiльки важливе загальнолюдське питання вирiшував якийсь шминдрик малограмотний iз сьомого класу. Чортзна-що! Зiпхнули все на мене одного. Неподобство!..

Але передусiм — з самого ранку — до дiда Салимона.

З таким твердим рiшенням я заснув.



Роздiл Х

Я вiдвiдую дiда Салимона. Неймовiрнi дива



Дiд Салимон сидiв на призьбi i кришив у вiдро картоплю для льохи.