Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Дiд у свою чергу зiтхнув i сказав:

— Принеси плоскогубцi, обценьки й молоток.

Я не примусив його повторювати. Блискавично метнувся в сарай по iнструмент. I дiд одразу взявся до дiла.

— Варвар! — дiд любив перекручувати слова. — Тiльки й знаєш золотi верби вирощувати… Вредитель! Колорадський жук! Не на велосипедi тобi, а на коровi їздити. Багамот! Отак колесо iскрутить! Та це ж треба умiти! Десять злодiїв будуть спецiально крутить i так не скрутять. Коли б тебе так поперекручувало, щоб знав, як їздити. Уголовник!

Я мовчки слухав i тiльки раз у раз зiтхав, показуючи своє каяття. Дiд любив, щоб я каявся. Коли я каявся, вiн робив для мене все на свiтi.

Провозився дiд аж до пiзнього вечора. Але колесо стало, як новеньке, нiби тiльки що з магазину.

У дiда мого були золотi руки. Якби менi такi руки. Мої тiльки шкоду робити вмiють. Ех!



Роздiл XIII

Недарма цей роздiл тринадцятий, бо трапляється в ньому рiч надзвичайна, незбагненна i загадкова. Таємниця трьох невiдомих



Наступного дня я вже виїхав на своєму Вороному, як нiчого й не було. Правда, тепер я їхав обережненько, об'їжджаючи кожну ямку, кожний камiнчик, кожну калюжку.

Дiд стояв бiля ворiт, нiби просто так собi, але я помiтив, що вiн скоса позирає на моє переднє колесо, йому було цiкаво, як воно крутиться. I вiн, видно, був задоволений своью роботою.

Я проїхав до кiнця нашої вулицi i повернув на центральну, Шевченкiвську, що вела через усе село в поле.