Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Ніхто з присутніх – ані діти, ані пани інспектори – ніяк не відреагували на голос, отже, чув його тільки я. Я прислухався, про що він говорить, і голос відчув, що я помітив його. Це був голос ангела, одного з тих, що колись були людьми. Голос відрекомендував себе як інформаційне поле академіка Вернадського. Голос повідомив мені, що я є одним із дванадцяти хранителів раси…

– Отак, не більше й не менше, – кидає Йостек й обводить усіх поглядом, та Алік держиться своєї теми:

– …Ми розкидані в різних часах і культурах, і нам судилося виконати певну важливу місію. Голос назвав мені моє істинне ім'я. Як тільки я почув своє істинне ім'я, щось у мені сколихнулося вдруге. Я намагався не подавати вигляду, щоб не помітили, що зі мною щось не те. Як зумів, закінчив урок і швидко пішов додому.

Тим часом голос продовжував звучати у моїх вухах. Він давав мені чіткі й однозначні інструкції про те, якими повинні бути мої дії. Звичайно, всього я вам відкрити не можу, бо то таємниця. Але в загальному плані я довідався таке. Отже, наша планета виходить на завершальний виток розвитку. Точкою переходу на інший квантовий рівень буде рік 2012-й. Ми, дванадцять аполітичних представників людської цивілізації, будемо тими, хто поведе людство у Невідоме після квантового стрибка.

Алік мне пальці, ніби справді боїться розповісти більше, ніж дозволено.

– Впродовж наступних сорока днів хранителі мають отримати знання про те, куди вести свої народи після квантового переходу.