Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Тут ніжилися напівоголені, не завжди зрілі, але вже розіпрілі німфи, на яких час від часу наскакували їхні козлоногі, перезбуджені надлишком кисню фавни – в подертих джинсах, голі й босі. Фавни хотіли трахатися, та, не маючи змоги реалізувати це бажання негайно, робили юним дівам різні пакості: бризкали холодною водою, лоскотали травинками, здирали купальники тощо. Тут усім чогось хотілося, але це не стосувалося за великим рахунком ні курива, ні випивки, ні, врешті, сексу (хоча після сексу це хотіння притуплювалося). Невловиме маєво хотіння робило все водночас і бажаним, і нудним. Чудна амплітуда. Із вродженої делікатності я не заглядав у намети, не дуже завтикував на цицьки. А при зустрічі з черговим ню виявляв вершини галантності, цілуючи нагим паннам ручку.

Ще вище, майже на краю можливого, розбила намет ужгородська молодь протесту. Ці молоді люди із самого ранку сиділи обурені, кожен повернувшись лицем у бік долини, і споглядали горизонт на знак непокори. Один із них обурився до такої стадії, що я запропонував йому попити води, але інші наказали мені не лізти, у них сесія. Так і сказали: сесія.

Я поцікавився, чи багато в них ще протестного матеріалу і де його назбирали. Вони сказали, що то їх, регіональний, а мають його стільки, що вистачить, аби обурилося пів-Шипота до кінця сезону.

«А якщо навпаки, – перепитую: – весь Шипіт, але тільки на півсезону?» Вони на те: «No woman по cry».

Я спитав у них щодо лінії партії. Мені відповіли: «Всьо зігзагообразно». Такій політпідкутості можна тільки позаздрити.

Мене запитали, чи я б не відмовився. Я б не відмовився – так і відповів.