Страница:
236 из 307
– Давайте цій дурі придумаємо якесь завдання. Лорна, можна, вона зробить якесь наше завдання?
Цього я вже не витримала.
– Ей… Та перестаньте… Не можна так себе поводити… – сказала я, і на хвилю в кімнаті запала мовчанка.
– Ох, ніфіга ж собі! Воно вміє говорити! – присвиснув здивуванні один із хлопців. Я відчула: от зараз не втримаюся і зроблю щось божевільне… Мною колотило від страху, образи… і від люті. Я не буду плакати, говорила я собі, вони не побачать моєї слабкості.
– Давайте хай вона роздягнеться догола, – сказала коротко стрижена брюнетка, та, що сиділа на фотелі й здебільшого мовчала. В її лисячому личку було щось таке зловтішне й хтиве, ніби вона ще в дитинстві любила двозначні ігри.
– Хай вона роздягнеться догола, вилізе на стіл і щось нам заспіває, – закінчила її думку білявка.
Мої губи затряслися. Ні, Лорна не допустить цього…
– Лорна… – шепотіла я, та Лорна вичікувально дивилася на мене. Лорна не могла (або й не хотіла) рятувати мене. Я нічого не могла вдіяти із собою: щось у мені наказувало роздягатися. Ковтаючи сльози, я почала стягувати з себе цю дурнувату спідницю, вона не піддавалася, тоді я силою рвонула її, ґудзики полетіли на підлогу, я не розуміла, що робиться, але продовжувала роздягатися.
– На стіл залізай, – сказав один із хлопців.
– І ліфчик давай… туди ж…
Сльози закривали мені світ.
|< Пред. 234 235 236 237 238 След. >|