Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Дівчина витирає рукою ноги від налиплого сіна і лізе в намет. Вповзає там у глиб мішка. Чутно, як вмощується.

За якийсь час я роблю так само. Думав, відчуватиму якийсь конфуз, чуже дихання, незнайоме тіло, не ті запахи. Але нічого – всередині все спокійно й лагідно. Віка пахне тільки димом. Як і я. Намацую в рупцаку светра: треба спати у светрі, інакше прохолонуть груди. Мене м'яко всотує сон. Не слід зволікати, поскоріше треба піддатися цьому владному повелителю.

Угніжджуюся на своїй половині (зліва) і солодко зітхаю. Чую, Віка повертається і кладе руку мені на тім'я. її рука гладить лисину, раз по щетині, раз проти.

– Хочеш, я тобі добре зроблю?

– Наприклад, як?

– Ну… ротом.

– Нє. Вибач, я не витерплю цього. Моя сніжинка не простить мені.

– А так, просто – не хочеш? – дальше гладить вона, все делікатніше, самими лиш пазурками.

– Як «просто»?

– Як собачки.

– У собачки хуй не встане. Спи давай.

– Добраніч, – рука забирається.

– На добраніч.

– Вибач.

– За шо?

– Та нє. Нічого. Я така дура! Добраніч.

– Не кажи так. На добраніч.

?.: Вона себе вичерпала, ця дівчина. Теж наркоманка. Колишня або періодична. Теж з опіатами пов'язано. їй здається, що вже нічого не зміниш, і вона хоче погубити себе, щоби не розуміти, що сталося. Вже було в житті в якийсь момент ніби нормально все, якийсь порядок проглядався. А потім – вона сама не зрозуміла, як це сталося, – все понеслося.