JК
Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 75 из 307Я вибачився, як умів, але цьотка не слухала. Тільки курвилася й витиралася. Ну, і я теж тихенько побіг.
– Пішли через ту суку не тою дорогою, – Лорна затягується димом. – На якусь стройку вийшли.
– На каменоломню, – виправляє Йостек. – Там із річки камінь вибирають і в такому горниві перемелюють. У якихось робочих спитали, і ті вже правильно підказали. А тут ше Жанну ледве не загубили… Мусили назад вертатися, до каменоломні.
– А вона там стоїть, дура безголова, каже: «Я не зна-а-ала, куда ви пішли-и-и…»
Жанна кривиться. Ну, ніби посміхається.
– А шо-о-о я, ви-инна?…
– Та нічо, вже. – Йостек закінчує: – Так що ішли ми весело. От. А ви, я так розумію, координатор? – це питання до Аліка.
– Я? – дивується той. – Ну чому ж? Герман координатор. -Я?!
– А що, хіба ні? – знову дивується Алік. – Чомусь я був упевнений, це ти.
Лорна привалює мене важким поглядом. Йостек із Жанною, та й Віка з Аліком зазирають мені в очі.
– Ні. Упевнено заявляю – я не координатор.
– А де ж тоді вони?
– Звідки я знаю? Я вчора приїхав, зустрів Віку. Жодного червоного прапорця не було, тому я вирішив виставити першим. Всього-на-всього.
Звучить переконливо.
Коли всі уявляють собі координатора цього з'їзду, чомусь неодмінно здригаються.
– Значить, треба чекати далі, – каже Алік.
Ми замовкаємо. Потріскує вогонь.
– Пішли через ту суку не тою дорогою, – Лорна затягується димом. – На якусь стройку вийшли.
– На каменоломню, – виправляє Йостек. – Там із річки камінь вибирають і в такому горниві перемелюють. У якихось робочих спитали, і ті вже правильно підказали. А тут ше Жанну ледве не загубили… Мусили назад вертатися, до каменоломні.
– А вона там стоїть, дура безголова, каже: «Я не зна-а-ала, куда ви пішли-и-и…»
Жанна кривиться. Ну, ніби посміхається.
– А шо-о-о я, ви-инна?…
– Та нічо, вже. – Йостек закінчує: – Так що ішли ми весело. От. А ви, я так розумію, координатор? – це питання до Аліка.
– Я? – дивується той. – Ну чому ж? Герман координатор. -Я?!
– А що, хіба ні? – знову дивується Алік. – Чомусь я був упевнений, це ти.
Лорна привалює мене важким поглядом. Йостек із Жанною, та й Віка з Аліком зазирають мені в очі.
– Ні. Упевнено заявляю – я не координатор.
– А де ж тоді вони?
– Звідки я знаю? Я вчора приїхав, зустрів Віку. Жодного червоного прапорця не було, тому я вирішив виставити першим. Всього-на-всього.
Звучить переконливо.
Коли всі уявляють собі координатора цього з'їзду, чомусь неодмінно здригаються.
– Значить, треба чекати далі, – каже Алік.
Ми замовкаємо. Потріскує вогонь.