Страница:
8 из 307
Пуделко пролітає повз нього, а він повільними очима простежує його траєкторію. Запухле обличчя набирає виразу, який би я окреслив як «офігілий».
Чувак повільно хитає головою і видавлює з себе:
– Як я вас, хіпаблудів, ненавиджу…
Нагинається по сірники, поточився, обламується і валиться на траву.
З намету вилазить іще один гість, уже зовсім іншої стилістики. Він довгий і тонкий. Теж голий по пояс. Дві тонкі коси звисають аж до ліктів. Цей припалив собі цигара ще в наметі і ясними очима дивиться мені за спину, на гірське пасмо й долину ген унизу. Він затягується й зітхає. Ясно – лірик-самородок.
Патлатий в окулярах підіймається. Він наче вже трохи оговтався і вирішив припалити від тліючої в попелі головешки.
Закурює, дивиться на мене і прорікає:
– Ненавиджу очкариків… особливо патлатих. П'єш? Я стенаю плечима. Ні хайру, ні окулярів у мене немає.
Чувак теж стенає плечима і робить ковток із військової фляги.
– Мукта, – каже він.
Ще трішки ввічливої мовчанки. Раптом мене осяює, що то таке прізвисько.
– Гєра, – представляюся я. – Але можеш мене називати Гер.
– А-а-а-а…
Повільно затягується сигаретом і гарчить:
– Геррр… Типу, геррр Шнітцель?
– Саме так. Або гер Штрудель.
– Пудель, бля! Будеш тепер гер Пудель!
Довгий сухарик тим часом витягає гітару і береться награвати щось із Craneberries. Виходить переконливо. Стосовно пуделя не заперечую. Підбираю свої сірники, кладу назад до кишені.
– Чаю, може, вип'ємо? – питаю у них.
|< Пред. 6 7 8 9 10 След. >|