Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Переміна планів – із негайного «байцю» у нічне кавування – міняє настрій на менш кислий.

– Давайте поговоримо, – каже Йостек. – От ви, Аліку, ви така цікава людина. Ви на нас зовсім не схожі. От чим ви займаєтесь?

Алік криво посміхається.

– Я просив на «ти», але вже нехай. Я так… я в селі живу, на городі роблю. Кролів розводжу.

– Шо, все життя? Вам., кгм… тобі десь років п'ятдесят є. Шо, все-все життя отак на городі?

– Ну…

– Ну кажіть, я ж бачу, шо ви шось приховуєте. Ким ви були раніше?

Алік зітхає і знову натягує усміх.

– Взагалі ви, Йостеку, праві. Як сказано у Біблії, «не свідчи ложно». Я екстрасенс.

Всі добряче здивовані. Тільки Йостек ніби й здогадувався.

– Я знав: шось тут не те! Такий чоловік просто так тут би не опинився!

– Та нє. Не треба робити з мене якесь диво. Звичайнісінький собі екстрасенс. Властиво, не просто екстрасенс, а контактер. Тепер просто вже відійшов від цього. З огляду на певні причини. Ви ж не думаєте, що я би просто так приїхав сюди7. Лорна правильно сказала: ми тут не просто, даруйте, язиками почесати зібралися. У мене були вагомі причини приїхати сюди. Тому, якщо вже почали з мене, то можемо поговорити про те, що дійсно нас всіх цікавить. Зокрема, чого ми тут усі зібралися. Не забуваймо, це ж фестиваль… мммм… фестиваль самогубців, – таки вимовив він. – Це дуже серйозно.

– Правильно, Зубастік, – озивається Лорна. – Давно пора. А то, бля, сидимо, як дюдіки.