JК
Щира любов :: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович
Страница: 64 из 94І товариство поважа його: знаєш, часом, бува, зайде спор, лайка; він їх усіх розсудить і по усій справедливості розбере. Та він же собі і чепурний, і моторний, і красивенький…
– І вже, таточку, мені сього хоч і не кажи!
– Так коли так, доню, так так. Коли вже певно намірилася йти за кого-небудь, так іди за Миколу.
– Піду, таточку, з великою радістю. Зділай же милость, панотченьку, поспішай швидше. Коли ж можна, щоб сьогодні нас і звінчали!
– Як се можна? Коли б хоч у сю неділю…
– Приїде, таточку, приїде! І усе наше пропало тогді!
– Вже ж що робить? – треба прибиратися…
– Яке тут прибирання? Чи до танців тут, до скоків? Аби б у закон уступити. Моє сирітське діло. А то щоб часом за приборами ви мені не наробили гіршого лиха!
Радилися, радилися, а далі дочка таки виплакала у батька, щоб завтра вінчатися і щоб не було ніяких порядків, що треба по закону. Каже Галочка: «Він сирота, і я сирота. Чого тут? Покликати самих старших родичів, поблагословитись, звінчайте нас; що бог дасть, пообідаєте, чим здумаєте, попоштуєте гостей, та й розпустити їх. Я не піду ні дружечок збирати і не хочу ніяких пісеньок. Се весілля – теж похорони».
Як сказала, напрохала панотця, той так і положився.
– Треба ж, – сказав Олексій, – покликати жениха.
– Покличте, таточку, – сказала Галочка. – Коли почали, будемо і кінчати.
– І вже, таточку, мені сього хоч і не кажи!
– Так коли так, доню, так так. Коли вже певно намірилася йти за кого-небудь, так іди за Миколу.
– Піду, таточку, з великою радістю. Зділай же милость, панотченьку, поспішай швидше. Коли ж можна, щоб сьогодні нас і звінчали!
– Як се можна? Коли б хоч у сю неділю…
– Приїде, таточку, приїде! І усе наше пропало тогді!
– Вже ж що робить? – треба прибиратися…
– Яке тут прибирання? Чи до танців тут, до скоків? Аби б у закон уступити. Моє сирітське діло. А то щоб часом за приборами ви мені не наробили гіршого лиха!
Радилися, радилися, а далі дочка таки виплакала у батька, щоб завтра вінчатися і щоб не було ніяких порядків, що треба по закону. Каже Галочка: «Він сирота, і я сирота. Чого тут? Покликати самих старших родичів, поблагословитись, звінчайте нас; що бог дасть, пообідаєте, чим здумаєте, попоштуєте гостей, та й розпустити їх. Я не піду ні дружечок збирати і не хочу ніяких пісеньок. Се весілля – теж похорони».
Як сказала, напрохала панотця, той так і положився.
– Треба ж, – сказав Олексій, – покликати жениха.
– Покличте, таточку, – сказала Галочка. – Коли почали, будемо і кінчати.