Минимакс - кишеньковия дракон, або День без батькив (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Дiти дачникiв зойкали при найменшiй нагодi.

Побачить хто з них корову i кричить:

-- Ой, мамо, диви! Справжня корова! Побачить качку -- те ж саме:

-- Ой, мамулю, качечка! Жива качечка! I так -- вiд ранку й до вечора.

-- Метеличок! Ой-ой!

-- Вужик! А-тя-тя!

-- Жабка! Скок-скок!..

Мiсцевi жителi розумiли: що вiзьмеш з цих городян -- дiтей бетону, сталi й скла, блiдих пагiнчикiв асфальту? Справдi, самi подумайте: хiба зустрiнеш у центрi мiста корову чи табун качок в оточеннi барвистих метеликiв? Та нiзащо в свiтi!.. От вони й усмiхалися поблажливо та думали: "Нехай малi радiють, нехай спiлкуються iз справжньою природою, бiдолашки!"

Та про Олега й Лiзу вони були iншої думки. Спокiйнi й вихованi, брат i сестра за той час, що були на дачi, жодного разу не дозволили собi зарепетувати чи загорлати, тим паче -- качатися по землi та дри?ати ногами, як це робили деякi мiськi дiти, коли батьки щось забороняли їм.

Отже, Лiзчиному зойку нiхто не надав значення, окрiм сусiдки Iзольди Сократiвни.

Ця жiнка вважала своїм громадянським обов'язком звертати увагу на все, що дiється навколо, бо мала вiд цього свiй зиск. Тож i зараз, почувши зойк на дачi Валяйкiв, вона метнулася до порога й заскочила в будинок.

У першiй кiмнатi, захаращенiй рiзноманiтним непотребом -- вiд заiржавiлої швейної машинки до старезного пилососа "Вихрь", -- Iзольда Сократiвна пiдiйшла до дивної споруди, накритої старою рядниною, i вiдкинула запону. Пiд нею виявилася клiтка, в якiй сидiла пошарпана напiвсонна ворона.