Минимакс - кишеньковия дракон, або День без батькив (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Мiсцевi жителi думали, що вона теж дачниця, а дачники вважали її тутешньою, гадали, що народилася вона в Круглику, переселилася згодом у мiсто i тепер просто наїжджає до своєї колишньої домiвки.

Але в Iзольди Сократiвни була чiтка мета: безкоштовно заволодiти будинком у Круглику, а свою мiську двокiмнатну квартиру залишити єдиному синочку, вайлуватому Борисовi, або, як клякала його мати, Бобчику, приймальниковi склотари.

От i почала Iзольда вчащати до Круглика, до хати бабусi Митрофанiвни.

Бабця була сама як палець, тож iз радiстю приймала цю лагiдну й привiтну, на її переконання, жiночку, яка щоразу привозила бабусi iз Києва гостинцi: то пачку вафель "Снiжинка", то коробку цукерок "Пташине молоко", а то й "Київський" торт.

Якось непомiтно для мiсцевих жителiв вiзити Iзольди перетворилися на майже постiйне перебування в Круглику, й одного чудового дня Митрофанiвна заявила сусiдам, що Iзольда Сократiвна -- її далека родичка. Тепер ця родичка нарештi знайшлася i житиме в неї, а хату свою Митрофанiвна, як помре, залишить Iзольдi у спадщину.

Сусiди порадiли за Митрофанiвну -- хоч якiсь родичi знайшлися, зiгрiють останнi роки бабцi! -- i невдовзi хата була переписана на iм'я Iзольди.

Тепер до Круглика став учащати й Бобчик. Щоразу вiн привозив "своїй любiй бабусенцiї", як вiн величав Митрофанiвну, величезний, на три кiлограми, подарунковий "Київський" торт. А Митрофанiвна, котра за все своє довге трудове життя не те що торта, а й тiстечка, мабуть, не бачила й не куштувала, як то кажуть, -- дiрвалася...