Минимакс - кишеньковия дракон, або День без батькив (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

А коли я поїду, вiн зостанеться пiд опiкою Крутивуса, i нехай тодi смiливо заводить собi сiм'ю та виховує дiтей. Тепер його вже нiхто й нiколи не покривдить.

Креня не знав, як i дякувати!

Потiм Мiнiмакс довго плескався в озерi, форкав носом i ляскав крильми та хвостом по теплiй i лагiднiй, мов парне молоко, водi, а Лiзка бiгала берегом i, як мама, гукала:

-- Максику! Далеко не запливай -- небезпечно! Максику! Вилазь iз води -- застудишся!

А коли дракончик нарештi вибрався на берег та обтрусився, наче цуценя, Лiза насухо витерла його подолом фартушка й посадила в кишеньку -- нехай зiгрiється пiсля купання!

Але Мiнiмакс скоро почав помiтно нервувати, видряпався iз затишної кишеньки i забiгав туди-сюди у травi, що вже бралася вечоровою росою.

-- Чого ти метушишся? -- спитала Лiзка. -- Посидiв би в затишку.

-- А ти поглянь на небо! -- вiдказав Мiнiмакс.

Всi пiдвели голови й побачили, що на потемнiлому серпневому небi дедалi яскравiше та яскравiше проступає Чумацький Шлях.

-- Значить, тобi вже треба летiти? -- похнюпилась мала.

-- Ще нi, але вже, мабуть, скоро, -- зiтхнув дракончик. -- Але ви не сумуйте за мною. Я повернусь, я неодмiнно повернусь до вас!..

-- Лi-i-зо!.. -- луною прокотилося раптом над принишклим озером, i дiвчинка впiзнала голос тата. -- Де-е ти-ии?!

-- Ой, тато приїхав! -- схопилася Лiзка, i їй на очi навернулися сльози. -- А ти ж як? -- присiла вона коло дракончика. -- Як же ми тебе проводимо?

-- Пусте, -- вiдказав той. -- Попрощаємося зараз -- i все.