Минимакс - кишеньковия дракон, або День без батькив (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

А ви мене з Олегом, як хочете, зможете побачитиi з мiста. У вас дома балкон є?

-- Навiть два!

-- Тодi, як приїдете, станьте на тому, що виходить у бiк Круглика, й дивiться пильно в небо. I коли там промайне найяскравiша зiрка -неодмiнно помахайте їй: то буду я!

-- Але ж у серпнi падай так багато зiрок! Як ми серед них упiзнаємо тебе?

-- Упiзнаєте! -- загадково всмiхнувся Мiнiмакс.

-- Лi-i-зо! -- знову долинув голос Валяйка-старшого. -- Скiльки можна чекати?!

-- Вже йду-у! -- вiдгукнулась нарештi мала, взяла на руки Мiнiмакса i мiцно притулила до гарячої вологої щоки. А вiн притих -навiть не ворушився i не дихав...

Так, у цiлковитому мовчаннi, збiгла хвилина.

Зрештою Лiза випустила дракончика в зарошену траву i мовчки стрiмголов помчала через луг туди, звiдки долинав голос тата...

Всi, хто зостався на озерi, теж деякий час мовчали.

Сумний Мiнiмакс сидiв у травi, закривши свої райдужнi очi волохатими вiями, i нервово принюхувався до неба, де з кожною хвилиною прибувало зiрок.

Максим, у якого на плечi сидiв набурмосений Креня, дивився на чорну гладiнь озера, по якiй зрiдка пробiгали хвильки, наче озеру снилося щось цiкаве, i воно всмiхалося у снi.

А Рекс притулився боком до ноги нового хазяїна i застиг, наче закам'янiв. Тiльки хвiст, що безшумно сiпався iз боку в бiк короткими ривками, свiдчив, що кiт нервує.

З мовчанки їх вивiв Петько Психолог, що, мов на крилах, мчав через луг, зашпортуючись ногами у густiй травi.

-- Все!.. -- випалив вiн, пiдбiгаючи до куреня, i важко впав на землю.