Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница:
20 из 82
Що такому моя швабра!"
Вiн обережно пiдняв замок i тихо-тихо накинув його на петлi.
"Отак тобi, любесенький, i треба, щоб не вештався ночами по чужих сараях! -- радiв подумки Сидiр Силович. -- Посидь трошечки, вiдпочинь, бо скоро тебе повезуть, добродiю, ой, i далеченько ж повезуть!.." Для повної гарантiї вiн iще пiдпер дверi шваброю, скрався на вулицю й помчав щодуху до райвiддiлу мiлiцiї.
-- Рятуйте! -- хекнув Сидiр Силович просто з порога. -- Грабують! -- I знесилено впав на лаву.
-- Де? Кого? Чому? Навiщо? -- швидко спитав сержант, на ходу пристьобуючи кобуру.
-- Там! Мене! -- вiдказав Сидiр Силович i вискочив за дверi. Сержант, ледве встигаючи, припустив слiдом.
Коли вони наблизилися до будинку, Сидiр Силович пiднiс пальця до вуст -- тсс! -- i навшпиньках пiшов у сад. Крокiв за тридцять до сарая вiн кивнув на дверi й прошепотiв:
-- Оно, де свiтиться!..
Сержант вправним рухом вихопив iз кобури пiстолет, зняв запобiжник i наблизився до дверей. Спершу вiн зазирнув у шпарину, але нiчого не розгледiв. Тодi сержант вiдставив убiк швабру, нечутно зняв замок i, набравши повнi груди повiтря, щосили штовхнув дверi ногою.
-- Руки вгору! Нi з мiсця! -- вигукнув вiн таким страшним голосом, що й сам трохи злякався, -- i враз застиг вiд подиву: перед ним за невеличким саморобним столиком занiмiло сидiв хлопчина рокiв десяти з блiдим вiд переляку обличчям.
Сержантовi вiдразу зробилося соромно: i треба ж таке, на дитину зi зброєю наскакувати! Вiн хутко засунув пiстолет у кобуру й кинув хлопчаковi:
-- Не бiйся, то я так...
|< Пред. 18 19 20 21 22 След. >|