Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

-- Не скарб, а черв'якiв, -- викрутився Васько. -- По лящiв завтра пiдемо. А тобi що?

-- Ти поварнякай менi! -- розiзлився Бевзь. -- Я тобi таких лящiв надаю, що й черв'яки не знадобляться! -- I, радий своєму дотепу, дав Христофоровi по носi щигля й перескочив через паркан на вулицю.

Тюлькiн мовчки почухав носа, а Васько сердито сказав:

-- От уже Бевзь, так Бевзь! Ну, постривай, скоро ти в нас iншої заспiваєш! -- I вiн гордо помацав свої поки що досить слабенькi м'язи.

Друзi поставили заступ на мiсце, схопили портфелi, ще раз глянули на купу бадилиння, пiд якою ховалася канiстра, й помчали до школи.

Дорогою Васько знову спробував розпитати у друга про таємницю, але той лиш вiдмахнувся:

-- Пiсля урокiв розповiм, почекай!

Васько погодився -- бiльше чекав! -- i вже не" чiплявся до Христофора.

А пiсля урокiв Христофор, як i обiцяв, розкрив нарештi друговi таємницю свого генiального винаходу.

-- Ну, ти даєш! -- захоплено вигукнув Васько, дослухавши Тюлькiна. -- То давай скорiше експериментувати! -- Вiн, щиро кажучи, в глибинi душi дещо сумнiвався в необмежених можливостях суперклею, тож хотiв на власнi очi пересвiдчитися, що Тюлькiн не помиляється.

За кiлька хвилин хлопцi вже були в садку у Васька. Вони хутко розкидали бадилиння й заходились просто руками розгрiбати пухку землю. Вони гребли та гребли, але з кожною пригорщею землi їхнi обличчя видовжувались i видовжувались.

-- Здається, нема... -- ледь вичавив iз себе Христофор, коли яма була їм уже по лiктi.