JК
Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница: 47 из 82-- Тiльки спокiйно, без панiки!
По його розгубленому обличчю було видно, що цi слова вiн повторює насамперед для себе: вiн таки справдi не знав, що ж його вдiяти!
Раптом пролунав писклявий голосочок:
-- А давайте я спробую!
З натовпу вийшов не по лiтах дрiбненький, але поважний першак.
-- Ти?! -- глянув здивовано директор.
-- Я, -- кивнув той. -- Ви мене трошки пiдсадiть, а я в кватирку залiзу. Оно бачите -- вiдкрита. Може, дверi хто iзсередини замкнув.
Директор, а за ним i всi вчителi зиркнули туди, куди показував першак, i таки справдi побачили вiдчинену кватирку. Iншим разом за таке порушення директор, мабуть, оголосив би тьотi Клавi догану, та сьогоднi...
Фiзрук однiєю рукою пiдняв хлопчака й просунув його у кватирку. Через хвилину з-за дверей пролунало:
-- Нiчого тут не замкнено, я повертаюся!
-- Вертайся, -- погодився директор i додав: -- Та вiдчини нам хоча б вiкно.
-- Не треба, я сам, -- гордо вiдхилив першак допомогу фiзрука, вправно зiстрибуючи на землю.
Тепер до школи можна було потрапити через вiкно. Але ж хiба мiг директор -- ви лишень уявiть цю картину! -- дозволити заходити у безмежний свiт знань через вiкно?! Та й як би виглядали вчителi, котрi перелазили б через пiдвiконня? Що сталося б з їхнiм педагогiчним авторитетом? I директор прийняв єдино правильне в такiй ситуацiї рiшення.
По його розгубленому обличчю було видно, що цi слова вiн повторює насамперед для себе: вiн таки справдi не знав, що ж його вдiяти!
Раптом пролунав писклявий голосочок:
-- А давайте я спробую!
З натовпу вийшов не по лiтах дрiбненький, але поважний першак.
-- Ти?! -- глянув здивовано директор.
-- Я, -- кивнув той. -- Ви мене трошки пiдсадiть, а я в кватирку залiзу. Оно бачите -- вiдкрита. Може, дверi хто iзсередини замкнув.
Директор, а за ним i всi вчителi зиркнули туди, куди показував першак, i таки справдi побачили вiдчинену кватирку. Iншим разом за таке порушення директор, мабуть, оголосив би тьотi Клавi догану, та сьогоднi...
Фiзрук однiєю рукою пiдняв хлопчака й просунув його у кватирку. Через хвилину з-за дверей пролунало:
-- Нiчого тут не замкнено, я повертаюся!
-- Вертайся, -- погодився директор i додав: -- Та вiдчини нам хоча б вiкно.
-- Не треба, я сам, -- гордо вiдхилив першак допомогу фiзрука, вправно зiстрибуючи на землю.
Тепер до школи можна було потрапити через вiкно. Але ж хiба мiг директор -- ви лишень уявiть цю картину! -- дозволити заходити у безмежний свiт знань через вiкно?! Та й як би виглядали вчителi, котрi перелазили б через пiдвiконня? Що сталося б з їхнiм педагогiчним авторитетом? I директор прийняв єдино правильне в такiй ситуацiї рiшення.