JК
Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница: 55 из 82-- Ти його весь витратив на свої безглуздi жарти?!
-- Як ви могли про нас такеподумати! -- образився за друга й за себе Васько. -- Це не нашi жарти, а Бевзя та його компанiї. Вони поцупили клей.
-- Але це не так страшно, -- додав Христофор, -- у мене є зошит, де я записав його рецепт.
-- Неси, -- перебив його не дуже ввiчливо академiк, -- неси негайно! Я почекаю тут.
Христофор стрiлою помчав додому. Та за кiлька хвилин вiн повернувся. Ноги його заплiталися, а руки були порожнi!
-- Де зошит? -- ревонув суперагент, мрiї котрого небезпечно похитнулися й мали ось-ось розсипатись. -- Де вiн?!
-- Нема... -- ледь вичавив iз себе Тюлькiн i, вже не стримуючись, гiрко заплакав.
-- Цить, дiвчисько! -- гарикнув на нього академiк. -- Нюнi потiм розпускатимеш, а зараз справу треба робити!
Приголомшенi несподiваним провалом, хлопцi навiть не звернули уваги, як змiнився тон розмови Бублика, а Христофор взагалi майже не чув його. Рiч у тiм, що зошит з його iдеями i записами загинув зовсiм безглуздо. Мама Тюлькiна, Лукерiя Лукiвна, вирiшила вже не вести свого зошита iз записами про вмiст шухлядочок, ящикiв та коробочок: адже справжня причина пропаж з'ясувалась, i це була нiяка не забудькуватiсть. Тому Лукерiя Лукiвна взяла та й спалила зошита, щоб i не згадувати про всi прикрощi, якi принесла їм ота iсторiя. Але треба ж було трапитись такому, що спалила вона не свого зошита, а синового! Обидва зошити були, як двi краплi води, однаковiсiнькi -адже в мiстечку лише один магазин канцтоварiв! -- а окуляри, щоб прочитати напис, Лукерiя Лукiвна не надiла.
-- Як ви могли про нас такеподумати! -- образився за друга й за себе Васько. -- Це не нашi жарти, а Бевзя та його компанiї. Вони поцупили клей.
-- Але це не так страшно, -- додав Христофор, -- у мене є зошит, де я записав його рецепт.
-- Неси, -- перебив його не дуже ввiчливо академiк, -- неси негайно! Я почекаю тут.
Христофор стрiлою помчав додому. Та за кiлька хвилин вiн повернувся. Ноги його заплiталися, а руки були порожнi!
-- Де зошит? -- ревонув суперагент, мрiї котрого небезпечно похитнулися й мали ось-ось розсипатись. -- Де вiн?!
-- Нема... -- ледь вичавив iз себе Тюлькiн i, вже не стримуючись, гiрко заплакав.
-- Цить, дiвчисько! -- гарикнув на нього академiк. -- Нюнi потiм розпускатимеш, а зараз справу треба робити!
Приголомшенi несподiваним провалом, хлопцi навiть не звернули уваги, як змiнився тон розмови Бублика, а Христофор взагалi майже не чув його. Рiч у тiм, що зошит з його iдеями i записами загинув зовсiм безглуздо. Мама Тюлькiна, Лукерiя Лукiвна, вирiшила вже не вести свого зошита iз записами про вмiст шухлядочок, ящикiв та коробочок: адже справжня причина пропаж з'ясувалась, i це була нiяка не забудькуватiсть. Тому Лукерiя Лукiвна взяла та й спалила зошита, щоб i не згадувати про всi прикрощi, якi принесла їм ота iсторiя. Але треба ж було трапитись такому, що спалила вона не свого зошита, а синового! Обидва зошити були, як двi краплi води, однаковiсiнькi -адже в мiстечку лише один магазин канцтоварiв! -- а окуляри, щоб прочитати напис, Лукерiя Лукiвна не надiла.