Суперклей Христофора Тюлькина, або Вас викрито - здавайтесь! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

-- Та це ж дуже просто!

-- Як?! -- аж пiдскочив лейтенант.

-- Звичайним лобзиком, -- зневажливо кинув малий, -- узяти лобзика й випиляти його!

-- Генiй! -- зрадiв лейтенант Євдокименко, пiдхопив першака на руки й тричi пiдкинув угору. -- Тримай! -- Вiн дав йому величезну шоколадну цукерку, яку про всяк випадок завжди мав при собi, i побiг до телефонної будки.

Зрозумiло, вiн не став просити лобзика. Вiн лише скористався iдеєю малого -- випиляти агента. Лейтенант подзвонив у музей науки й технiки мiстечка й попросив позичити лазер.

Цього разу вiн домiгся успiху. Через пiвгодини агент, випиляний з муру лазерним променем, уже сидiв на землi та обтрушувався вiд цегляного пилу. Звестися на ноги вiн не мiг, бо спереду у нього зостався чималий шмат цегли, який побоялися вiдрiзати, аби не завдати шкоди агентовi. Отже, тепер вiн мiг пересуватися лише на чотирьох.

-- Що ви зi мною зробите? -- перше, що спитав Z-003, коли трохи стих регiт цiкавих спостерiгачiв.

-- Завтра ж вiдправимо додому, -- вiдказав лейтенант, бо знав: тепер суперагент шкоди не зробить.

-- Тiльки не це, благаю вас! -- аж заволав агент, як тiльки уявив, що йому буде тепер вiд шефа.

Яким Якович усмiхнувся й кинув:

-- Ну, коли вам так не хочеться вертатись, ми подумаємо. А зараз -- за мною, на вокзал!

I лейтенант Євдокименко широко закрокував тротуаром, а слiдом за ним -- агент, та так спритно, наче все життя до цього не ходив, а повзав по землi...