Все - як насправди (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Там був намальований брудний хлопчисько, а внизу великими лiтерами написано:

НЕ МИЙТЕ РУК ПЕРЕД ВЖИВАННЯМ ЇЖI!

-- Зрозумiла? -- спитав директор в ошелешеної Вiтки.

-- Зрозумiла...

-- Тодi -- їж!

-- Не хочу!-- аж здригнулася вiд огиди Вiтка.

-- Що-о?! -- розсердився раптом директор. -- Ану, їж негайно!

Вiтка так налякалася, що обома руками почала запихати морозиво в рот... Але, ковтнувши, зойкнула i ледь не впустила банку: морозиво виявилось не лише солоним, а й гарячим, як окрiп. Вона враз пригадала навпакинський шоколад i пожалкувала, що поспiшила накинутись на морозиво.

-- Не можу!.. -- благальне глянула вона на директора.

-- Мусиш!

I директор так блиснув очима, що Птурська знов схопилася за банку.

-- Все... -- нарештi хрипко просичала вона, ковтаючи останнiй шматок i вiдчуваючи, ще в неї наскрiзь просолилися i язик, i живiт.

-- Тепер -- на уроки! -- наказав директор i повернувся у свiй кабiнет.

Вiтка, весь час спльовуючи, посунула до класу. Тепер вона вирiшила галасувати без угаву: досить з неї того клятого морозива! Але язик у неї так розпух, що ледь ворушився в ротi. Тодi вона руками й ногами почала грюкати по партi й по пiдлозi i до кiнця урокiв так вибилась iз сил, що ледь виповзла з-пiд парти, коли пролунав останнiй дзвоник.

-- Снiдати! Снiдати! -- заверещали її новi однокласники, хоч за вiкнами вже спускалася нiч, i щодуху помчали до їдальнi.

На цей раз Птурська, хоч i зголоднiла вкрай, вирiшила бiльше нiчого не їсти в цiй ненормальнiй країнi.