Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Правда, вiн так i не навчився влiтати в крону липи -- спробував був, але, бiдолаха, весь обдерся i тиждень ходив довух у зеленцi! Зате ми всi разом тепер могли робити "нiчнi польоти" -- так охрестив їх Iгор.

Ми лiтали до лiсу -- щоправда, приземлятись не наважились: надто темно було, та й Наталка вiдмовилась навiдрiз. Лiтали й понад мiстом -- вивчали новi райони. А якось Наталка запропонувала облетiти будинки наших учителiв i повкидати їм у кватирки букети. Уявляєте: прокидаються вони вранцi, а в кiмнатi -- квiти! I що хочеш роби -- а нiзащо в свiтi не догадаєшся, звiдки ж отi квiти взялися!

Наталчина iдея всiм сподобалась, але... Нi, ми, звичайно, полетiли наступної ж таки ночi. Та от що iз цього вийшло.

Першою ми вирiшили вiдвiдати Олену Анатолiївну -- нашу "русачку", вчительку росiйської мови й лiтератури, її ми любили бiльше за всiх. Олена Анатолiївна завжди розповiдала так цiкаво й захоплююче, що нам аж сумно ставало, коли кiнчався урок. Та й двiйок вона майже не ставила. Не те що Волiна Петрiвна, математичка наша...

Одне слово, пiдлетiли ми до будинку Олени Анатолiївни та й ну гадати: де ж її вiкно? Жила вона на сьомому поверсi, у третьому парадному. Ми порахували, що її вiкна виходять у двiр. Порахували -i пiдлетiли до одного з них. Кватирка, на наше щастя, була широко вiдчинена, тож Iгор i вкинув у неї барвистий букет зарошених айстр.

Раптом iз квартири пролунав чоловiчий зойк. Слiдом за ним вiдразу спалахнуло свiтло в кiмнатi -- i ми побачили, що це зовсiм не вiкно Олени Анатолiївни! За шибою стирчав незнайомий лисий здоровань.