Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

А коли вiн шарпав дверцята шафи, я побачив -- на них написано: "ДИТЯЧI СНИ"!

-- А тобi, часом, не привидiлось? -- тремтячим голосом поспитала Наталка. -- Хiба таке може бути?

-- Не привидiлось! -- заперечив Iгор. -- А може бути чи нi -мiркуй сама. Можуть дiти лiтати? Наче нi. А ми -- лiтаємо. Можуть коти розмовляти? Теж нi. А Корнелiй розмовляв! Як бачиш, буває все!

-- Добре! -- перебив його Борька. -- Розказуй далi.

-- А ти не перебивай! -- огризнувся Iгор. -- Я ще не все розказав. Найдивнiше те, що дiдуган, дiставши пробiрку, вiдкорковував її, устромляв у неї носа й тягнув iз неї димок. I при цьому... при цьому вiн бiльшав! Просто на очах!

-- Та ну! -- вигукнув я.

-- Слово честi! -- вдарив себе в груди Iгор. -- Справдi -бiльшав! Отак винюхав сiм пробiрок i роздувся майже на всю кiмнату.

-- Ото я й бачив, як його лисина пiднiмається чи не до стелi! -збагнув нарештi Борька причину такої дивовижi.

-- А потiм... -- продовжив Iгор. -- Потiм дiд сiм разiв чхнув i став таким, як i ранiше. Тобто з кожним чханням вiн меншав!

-- А ти не помiтив, що написано на пробiрках? -- поцiкавився я.

-- Я старався, -- вiдказав Iгор, -- але там такi маленькi лiтери.

-- От що, хлопцi, -- втрутилась у розмову Наталка. -- Надто вже багато дивного! Треба це з'ясувати.

-- Звiсно, треба, -- кивнув Iгор. -- Це й без тебе ясно. Скажи краще, як це зробити.

-- Я знаю! -- вигукнув я.

-- Ну, давай! -- притихли всi.

-- Треба його кудись виманити з кiмнати, а хтось нехай залiзе у вiкно й усе роздивиться.