Хочу литати ! (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница:
37 из 45
-- Ага, ось iще кiлька слiвець! -- зрадiв Капiтон, розгрiбаючи уламки. -- Побачимо, про що ж тут.
У грудях менi похололо. Невже кiт щось важливе пiдслухав?!
-- Так, -- бурмотiв собi пiд носа дiдуган, -- тут щось про лiтання... Ага, зрозумiв! Цi бiсовi дiти, виявляється, теж умiють лiтати! Що ж, непогано. Те, що й треба! Ну, держiться, хе-хе! От позабираю всi вашi сни -- тодi полiтаєте в мене!.. -- I вiн так бридко зареготав, що менi аж ноги затремтiли...
-- Ну, що ж! -- мовив дiд, коли вiдсмiявся. -- Вiд мене вони не втечуть. Ще не знають, з ким мають справу.
Вiн пiдiйшов до шафи, витяг звiдти двi пробiрки, розкоркував їх i втягнув своїм бридким носом димки. Побiльшавши на очах, вiн двiчi чхнув, зменшився до попереднiх розмiрiв i задумався, сидячи в крiслi...
Я зiскочив на землю, i ми гайнули до своєї альтанки.
-- Ну, що там, розказуй! -- накинулись усi на мене.
I я розказав про все, що побачив.
-- Ну й ну! -- вигукнув Iгор. -- Отже, вiн не знає про наш задум. Це непогано! Але вiн довiдався, що ми вмiємо лiтати. А це вже гiрше!
-- Нiчого, завтра все з'ясується, -- мовив я, i ми пiшли спати, хоча кожен iз нас знав: цiєї ночi вiн навряд чи засне.
10
Тiльки-но я вмостився в лiжку й натягнув ковдру на голову, як на мене щось важко стрибнуло. Я рвучко пiдхопився, готовий до всяких несподiванок, але вiдразу ж заспокоївся: передi мною сидiв Корнелiй.
-- Ти чого спати заважаєш! -- посварився я на нього не дуже сердито.
-- Не спати треба, а дiяти! -- заговорив раптом кiт.
|< Пред. 35 36 37 38 39 След. >|