На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

Рухи його були зграбні й моторні, ступав по стежці він безшумно, здалося Єремії, що це безшелесна тінь тут блукає. Зрештою двері знову зачинилися, і Єремія дозволив собі навіть придрімнути — був певний, що рип дверей його збудить.

Але в ту ніч рип дверей не збудив його. Збудило його те, що двері задовго не відчинялися. Єремія встав і підійшов до келії. Приклав вухо до щілини біля віконця і довго наслухав. Було у келії тихо. Тоді він натис на двері, але так обережно, що відчинилися вони майже без рипу. Агапіта в келії не було, натомість у тому місці, де стояла у нього скриня, виднілася яма. Єремія зазирнув у ту яму, але в неї не поліз.

Пізніше, бувши на смертному ложі, Агапіт розкриє свою таємницю, її знатимуть Єремія, ігумен, Полікарп та я, раб божий Семен, — оповість мені про те Єремія із особливої, як він скаже, любові до мене, взявши, однак, у мене клятву мовчати, як риба.

Тієї ночі Агапіт таки справді виніс лише один лантух землі, коли накладав другий, рискаль пробив дірку по той бік монастирської огорожі — решту землі Агапіт виніс за монастир. Сховав рискаля і мішка у підземний хід, а сам швидко подався, оминаючи хати, що стояли насупроти монастирських воріт, до лісу, що підступав упритул до хат.

Він ішов швидко. Піт висіювався в нього на чолі, і він мусив змахувати його рукавом. Ліс темно шумів над головою, інколи неподалець гухала пронизливо сова, тоді Агапіт спинявся й хрестився.