Страница:
184 из 283
Тоді струснув він головою, наче хотів примари від себе прогнати, іпішов до Єремії, який звабив його в монастирі зачинитися.
— Ти обіцяв мені звільнення від моєї лихої пристрасті, — сказав понуро й рішуче, і очі його під навислими бровами стали круглі, малі й колючі… — Але не звільнився я від неї, а ще більше у той вогонь упадаю…
Єремія випив тоді тільки ковток Прохорового питва, і світ для нього був квітами засипаний. Тому й усміхнувся він на Іоаннові слова найспокійніше.
— Значить, мало молишся, — сказав він.
— Цілі дні і ночі — це мало?
— Все від тебе залежить, Іоанне, — сказав Єремія. Йому не хотілося вступати в розмову, бо навколо цілий світ був квітами застелений. Хотів спокою й самотності, хотів сидіти отак на колоді під деревом і дивитися на квіти.
Однак цей настирливець пристав до нього, як смола.
— Як це від мене залежить?
— Стеж за собою, — вже роздратовано сказав Єремія, — щоб не сталося чогось більш гіркого. Щоб не постраждав ти у бутньому віці!
Тоді ступив до Єремії Іоанн, начебто бити його збирався, спинився біля нього і задихав важко й погрозливо.
— Здається мені, — сказав він іржаво, — що завів ти мене, отче. Навіщо терплю таку муку?
На те зів'яли довкола Єремії всі духмяні і гарні квіти, і став він наче камінь холодний. Кам'яні повіки розплющилися і позирнули на Іоанна з глибини вічної своєї, непорушної мудрості. Здалося під ту хвилю Іоаннові: величезна, стара й умудрена ящірка на нього дивиться.
|< Пред. 182 183 184 185 186 След. >|