Страница:
231 из 283
— А грошей у тебе, крімоцих, що віддав на монастир, нема?
— Анітрохи, — відказав Федот.
— Покинь дім оцей і ходи зо мною, — наказав чернець.
Він пересипав із заповітної скриньки до себе в торбу рештки Федотових грошей.
— Куди ж ми підемо? — спитав Федот.
— Не куди, а богові служити, — сказав чернець, закидаючи торбу із грішми за плече. \
— Зараз іти? — кволо спитав Федот.
— Ні, чого зараз? Зараз ігумен уже спить. Прийдеш завтра ополудні.
Він відчинив двері, той Василь, бо поспішав, і на нього бухнуло снігом і вітром. Тоді ще нижче зігнувся чернець під тягарем своєї торби, і ступив у завірюху, в неоглядну темінь, адже був тоді зовсім пізній вечір.
Федот сидів і дивився на вогонь, аж доки горіли в ньому кинуті щ,е Василем поліна, а коли від вогню лишився самий тільки жар, встав і вийшов на ґанок. В хатці слуги світилося, йому раптом захотілося підійти до того світлого віконця і постукати, але рука тільки звелася й опустилася. Тоді побачив він у сніговій круговерті бліду жіночу постать, крижану й неземну.
2
Із багатого став він убогим, з Федота Федором, а за повелінням ігуменовим почав жити у печері, що звалася Варязька. За кілька років висох та змінився, бо їв тільки монастирський харч, а сам віддався на важку роботу. Поставив у печері жорно і працював невтомно на святу братію: брав із засіка пшеницю й молов її безперервно, відриваючись тільки, коли природні потреби справляв і молився.
|< Пред. 229 230 231 232 233 След. >|