Страница:
234 из 283
— Чому ти сказав, що я обдурений? — спитав він.
— Не бий мене, брате, — заскімлив тонко Ісакій. — Хіба не бачиш, що я юродивий. Плещу дурниці, які на язик мені спадуть.
Федір відпустив ветхий рукав, бо вже й тріщати почав під його пальцями. Вони зустрілися поглядами, і зазирнув глибоко-глибоко в очі юродивому Федір.
— Ану скажи мені, що там тобі на язик спаде. Ще якісь дурниці скажи, — попросив він.
Ісакій схилив до плеча голову і втер рукавом носа.
— Боюся, що битимеш, — сказав він хитро.
— Бог мені свідком, — перехрестився Федір.
— Тоді скажу тобі дурницю з дурниць, — засміявся Ісакій. — Ті жебраки, що ти їм добро роздавав, були Василеві дружки. Вони теж живуть у цьому монастирі, а добро твоє поділили.
Федір все ще дивився на Ісакія, наче щось більше хотів побачити в його блискучих жовтих очах.
— Твій язик справді дурниці плеще, — озвався повільно. — Звідкіля це знаєш?
— А хіба я кажу, що знаю, — схилив до плеча голову Ісакій. — Просто мій дурний язик таке плеще.
— Це до тебе приходив Христос у печеру? — раптом спитав, мовби здогадався про щось, Федір.
— Господь з тобою, брате. Диявол до мене приходив. Диявол ув образі Христовім!
Він замахав руками і поспішив геть від Федора, швидко перебираючи по стежці личаками, з яких стриміла на всі боки солома. Рука його клала на обличчя дрібного хреста, а коли повернувся до Федора, обличчя його було як сніг.
|< Пред. 232 233 234 235 236 След. >|