JК
На поли смиреному :: Шевчук Валерій
Страница: 98 из 283Тільки опекло його дуже, як обпікає нетлю, коли несподівано у вогонь свічки залітає…
Наступного дня» коли розвиднілося і надійшов час сніданку, підійшов печерник, як звичайно, до віконця.
— Господи благослови, отче Ісакію! — сказав смиренно. Було за віконцем тихо.
— Отче Ісакію! — гукнув печерник, — Чи живий ти ще? Було за віконцем тихо.
— Ну от, він і преставився, — сказав печерник, а був тоді печерником Лаврентій. — Чуєш, Марку, — гукнув він. — Іди-но сюди!
З темені вплив Марко-печерник. У руці тримав лопату.
— Збігай-но в монастир за ігуменом і братією, — сказав Лаврентій. — Я тут за його душу помолюся!
Марко поставив лопату і повільно почвалав до виходу. Лаврентій опустився на коліна — світлий сум обмив йому серце. Він прошепотів молитву і, взявши лопату, почав розкидати землю в тому місці, де було засипано вхід.
У печері уже дудніли кроки: ішла братія з ігуменом. Лаврентій перестав копати і витер піт. За лопату взявся Марко, і за якийсь час вона провалилась у порожнечу…
Серед келійки сидів скорчено Ісакій, голова його впала на груди, одежа на ньому була розтріпана й порвана. Марко-печерник узяв його під пахви, Лаврентій за ноги, і так понесено його нагору. Ігумен тим часом зайшов у келійку й уважно її обдивився.
— Тісно йому тут було, — сказав Агапіт, і вони пішли неквапно до виходу.
— Ісакій живий! — ступнув назустріч ігумену Марко-печерник. Затворник лежав на землі, встеленій жовтим листом, обличчя
його було бліде, а міцно приплющені повіки — сині.
Наступного дня» коли розвиднілося і надійшов час сніданку, підійшов печерник, як звичайно, до віконця.
— Господи благослови, отче Ісакію! — сказав смиренно. Було за віконцем тихо.
— Отче Ісакію! — гукнув печерник, — Чи живий ти ще? Було за віконцем тихо.
— Ну от, він і преставився, — сказав печерник, а був тоді печерником Лаврентій. — Чуєш, Марку, — гукнув він. — Іди-но сюди!
З темені вплив Марко-печерник. У руці тримав лопату.
— Збігай-но в монастир за ігуменом і братією, — сказав Лаврентій. — Я тут за його душу помолюся!
Марко поставив лопату і повільно почвалав до виходу. Лаврентій опустився на коліна — світлий сум обмив йому серце. Він прошепотів молитву і, взявши лопату, почав розкидати землю в тому місці, де було засипано вхід.
У печері уже дудніли кроки: ішла братія з ігуменом. Лаврентій перестав копати і витер піт. За лопату взявся Марко, і за якийсь час вона провалилась у порожнечу…
Серед келійки сидів скорчено Ісакій, голова його впала на груди, одежа на ньому була розтріпана й порвана. Марко-печерник узяв його під пахви, Лаврентій за ноги, і так понесено його нагору. Ігумен тим часом зайшов у келійку й уважно її обдивився.
— Тісно йому тут було, — сказав Агапіт, і вони пішли неквапно до виходу.
— Ісакій живий! — ступнув назустріч ігумену Марко-печерник. Затворник лежав на землі, встеленій жовтим листом, обличчя
його було бліде, а міцно приплющені повіки — сині.