На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

Дув різкий, прохолодний вітер, і, може, через той вітер гостре й тлінно пахло осінню. Колихалися бороди й мантії ченців, і це принесло усім нестійке тривожне почуття.

— Не обійшлося тут без бісівського дійства, — сказав ігумен, стежачи мимоволі за сірими, розчухраними хмаринами, що майже ущерть заповнили небо. Окрім того, крутив йому відурана зуб, і мав через те лихий настрій. Вітер раптом зіскочив із дерева і звіяв хмару жовтого листу: листки застрибали довкола ченців, покриваючи їх кольористою зливою. Кілька з них лягло на груди Ісакію, і всі побачили, що ті груди ледь помітно здіймаються.

— Покладіть його на постіль, — сказав іцумен, посмоктуючи хворого зуба, і пішов, відчуваючи, що від цього вітру йому починає боліти не тільки зуб, але й голова.

Марко з Лаврентієм підняли Ісакія й понесли. Братія, погомонівши, розійшлася, а коли проходили ченці під деревами, сипалося на їхні голови вогке жовте й червоне листя.

4



Два тижні він не міг ні встати, ні сісти, мочився під себе, і от саме тоді завелась у нього під боком черва. Не брав упродовж двох тижнів ні хліба, ні овочів, не сказав також ані слова — був глухий та німий. Тільки на третій тиждень його вуста заворушилися.

— Де це я? — спитав ледве чутно.

— В Агапітовій келії, — відповів лікар. — Ти чуєш мене, брате Ісакію?

— Чую, — шепнув Ісакій. — А чому я не в затворі?

— Гадали, що помер ти, брате Ісакію, — присів біля нього Агапіт. — От і викопали тебе із затвору.