Нови пригоди самоходика   ::   Ненацький Збігнєв

Але ж ти можеш щось розповісти мені про себе? Чи твоє життя — велика таємниця?

Він здвигнув плечима.

— Адже ви знаєте, хто я такий. Мене прозивають Чорним Франеком, так, як вас — Самоходиком. Ви справді працюєте в музеї?

— Показати тобі посвідчення? — засміявся я.

— Я хотів би мати таку автомашину, як у вас. І взагалі хотів би бути у вашій шкурі, а не в своїй.

— Що ж, ти можеш змінити шкуру. Власне, я хотів би допомогти тобі в цьому.

— Ет, я дам собі раду, — махнув він рукою. — Скільки класів ти скінчив?

— Небагато. Неповну середню школу. — Не хотілося вчитись.

— Я зовсім не ледачий, — обурився хлопець. — Це з батькової вини. Бо мої батьки розвелися. Двох сестер узяла мати, а мене — батько. Він удруге одружився і має в новій сім'ї троє дітей. Він сам працював, удома були злидні, батько трохи випиває. Тому він мені раз у раз казав, коли тільки скінчу неповну середню, щоб ішов працювати, не сидів йому на шиї. Спочатку я був кур'єром. Це мені обридло, і я поїхав з групою хлопців збирати ягоди в Бескидах. Хлопці були трохи старші за мене, теж така собі ватага. Ми два тижні збирали ягоди, а потім — у «турне» по Бескидах. Обкрадали туристів, ну, ви про це знаєте. Відсидів у виправній колонії. Коли вийшов звідти, мені наказали вчитись на слюсаря. Але це не для мене, не вабить мене така робота. Мені якби якась небезпечна або якась така складна… Як це сказати… Ну, от бути моряком або працювати в міліції. Але скрізь треба мати більшу освіту і чисту репутацію. А в мене була виправна колонія.