Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[27] І підлабузнивсь до Кіпріди,

Як до просителя писець.

Їй корчив разні милі види,

Щоби достать собі ралець.

Венера зачала благати

І за Енеєчка прохати,

Вулкан йому щоб допоміг:

Енеєві зробив би збрую

Із сталі, міді – золотую,

Такую, щоб ніхто не зміг.

[28] «Для тебе? – ох, моя ти плітко! —

Вулкан задихавшись сказав. —

Зроблю не збрую, чудо рідко,

Ніхто якого не видав;

Палаш, шишак, панцир зо щитом,

Все буде золотом покрито,

Як тульськії кабатирки;

Насічка з черню, з образками,

І з кунштиками, і з словами,

Скрізь будуть брязкальця, дзвінки».

[29] А що ж, не так тепер буває

Проміж жінками і у нас?

Коли чого просити має,

То добрий одгадає час

І к чоловіку пригніздиться,

Прищулиться, приголубиться,

Цілує, гладить, лескотить,

І всі сустави розшрубує,

І мізком так завередує,

Що сей для жінки все творить.

[30] Венера, в облако обвившись,

Махнула в Пафос оддихать,

Од всіх в світелці зачинившись,

Себе там стала розглядать.

Краси пом’яті розправляла,

В волоссі кудрі завивала,

Ну п’ятна водами мочить.

Венера, як правдива мати,

Для сина рада все оддати,

З Вулканом рада в кузні жить.