Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[148] Сказав, і військо загриміло,

Як громом, разним оружжям;

Построїлось і полетіло

Простесенько к градським стінам.

Огні через стіну шпурляли,

До стін драбини приставляли

І хмари напустили стріл.

Еней, на город руки знявши,

Латина в зраді укорявши,

Кричить: «Латин вина злих діл».

[149] Якії в городі остались,

Злякались од такой біди,

І голови їх збунтовались,

Не знали, утікать куди.

Одні тряслись, другі потіли,

Ворота одчинять хотіли,

Щоб в город напустить троян.

Другі Латина визивали,

На вал полізти принуждали,

Щоб сам спасав своїх мирян.

[150] Амата, глянувши в віконце,

Уздріла в городі пожар;

Од диму, стріл затьмилось сонце;

Напав Амату сильний жар.

Не бачивши ж рутульців, Турна,

Вся кров скипілася зашкурна,

І вмиг царицю одур взяв.

Здалося їй, що Турн убитий,

Через неї стидом покритий,

Навік з рутульцями пропав.

[151] Їй жизнь зробилася немила,

І осоружився ввесь світ.

Себе, олімпських кобенила;

І видно ізо всіх приміт,

Що глузд остатній потеряла;

Бо царськеє убрання рвала,

І в самій смутній сій порі,

Очкур вкруг шиї обкрутивши,

Кінець за жердку зачепивши,

Повісилась на очкурі.

[152] Амати смерть ся бусурменська

Як до Лавинії дійшла,

То крикнула «уви!» з-письменська,

По хаті гедзатись пішла.