Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Одежу всю цвітну порвала,

А чорну к цері прибирала,

Мов галка нарядилась вмах;

В маленьке зеркальце дивилась,

Кривитись жалібно училась

І мило хлипати в сльозах.

[153] Такая розімчалась чутка

В народі, в городі, в полках,

Латин же, як старий плохутка,

Устояв ледве на ногах.

Тепер він берега пустився

І так злиденно іскривився,

Що став похожим на верзун.

Амати смерть всіх сполошила,

В тугу, в печаль всіх утопила,

Од неї звомпив сам пан Турн.

[154] Як тілько Турн освідомився,

Що дав цариці смерть очкур,

То так на всіх остервенився,

Підстрелений мов дикий кнур.

Біжить, кричить, маха руками

І грізними велить словами

Латинцям і рутульцям бой

З енеївцями перервати.

Якраз противні супостати,

Утихомирясь, стали в строй.

[155] Еней од радості не стямивсь,

Що Турн виходить битись з ним,

Оскалив зуб, на всіх оглянувсь

І списом помахав своїм.

Прямий, як сосна, величавий,

Бувалий, здатний, тертий, жвавий

Такий, як був Нечоса —князь.

На нього всі баньки п’ялили,

І сами вороги хвалили,

Його любив всяк – не боявсь.

[156] Як тілько виступили к бою

Завзята пара ватажків,

То, зглянувшися між собою,

Зубами всякий заскрипів.