Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Се був панич хороший, повний,

Чорнявий, красний, сладкомовний,

Що й мачуху був підкусив.

Він не давав нікому спуску,

Одних богинь мав на закуску,

Брав часто там, де не просив.

[130] Не можна, далебі, злічити,

Які народи тут плелись,

І на папір сей положити,

Як, з ким, коли, відкіль взялись.

Вергілій, бач, не нам був рівня,

А видно, що начухав тім’я,

Поки дрібненько описав.

Були рутульці і сіканці,

Аргавці, лабики, сакранці,

Були такі, що враг їх зна.

[131] Тут ще наїзниця скакала

І військо немале вела,

Собою всіх людей лякала

І все, мов помелом, мела;

Ся звалась діва-цар Камілла,

До пупа жінка, там – кобила,

Кобилячу всю мала стать:

Чотири ноги, хвіст з прикладом,

Хвостом моргала, била задом,

Могла і говорить і ржать.

[132] Коли чував хто о Полкані,

То се була його сестра;

Найбільш блукали по Кубані,

А рід їх вийшов з-за Дністра.

Камілла – страшна войовниця,

І знахурка, і чарівниця,

І скора на бігу була;

Чрез гори і річки плигала,

Із лука мітко в ціль стріляла,

Багацько крові пролила.

[133] Така-то збірниця валилась,

Енея щоб побити в пух;

Уже Юнона де озлилась,

То там запри кріпкенько дух.

Жаль, жаль Енея-неборака,

Коли його на міль, як рака,

Зевес допустить посадить.