Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Чи він ввильне од сей напасті,

Побачимо те в п’ятой часті,

Коли удасться змайстерить.



Частина п’ята

[1] Біда не по дерев’ях ходить,

І хто ж її не скуштовав?

Біда біду, говорять, родить,

Біда для нас – судьби устав!

Еней в біді, як птичка в клітці;

Запутався, мов рибка в сітці;

Терявся в думах молодець.

Ввесь світ, здавалось, зговорився,

Ввесь мир на його напустився,

Щоб розорить його вкінець.

[2] Еней ту бачив страшну тучу,

Що на його війна несла;

В ній бачив гибель неминучу

І мучивсь страшно, без числа.

Як хвиля хвилю проганяла,

Так думка думку пошибала;

К олімпським руки простягав.

Надеждою хоть підкреплявся,

Но переміни він боявся,

І дух його ізнемогав.

[3] Ні ніч його не вгамовала,

Він о війні все сумовав;

І вся коли ватага спала,

То він по берегу гуляв,

Хоть з горя сильно ізнемігся;

Мов простий, на піску улігся,

Та думка спати не дала.

Скажіть, тогді чи дуже спиться

Як доля проти нас яриться

І як для нас фортуна зла?

[4] О сон! з тобою забуваєм

Все горе і свою напасть;

Чрез тебе сили набираєм,

Без тебе ж мусили б пропасть.

Ти ослабівших укріпляєш,

В тюрмі невинних утішаєш,

Злодіїв снищами страшиш;

Влюблених ти докупи зводиш,

Злі замисли к добру приводиш,

Пропав – од кого ти біжиш.