Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

Кремезні чолов'яги, які, як нам видається, були працівниками певних органів, тим часом викликали когось порації і передавали номер та інші прикмети білого мерседеса дядечка Ґіві. Однак, як з'ясується пізніше, природна грузинська кмітливість спрацює і тут: дядечко Ґіві повезе студентів-журналістів на вокзал і купить їм квитки в СВ, а не буде ризикувати їхнім і своїм життям на трасі до столиці, де їх на кожному кроці зупинятиме ДАІ.

Наші друзі на малиновій «Побєді» поїхали у своє провінційне містечко зализувати рани. Васнєцову-Паваротті наклали шви і привезли до дружини. І у хаті Варфоломійовича почав розігруватися спектакаль, за сценарієм якого молодий (ну, може, не надто молодий, однак іще цілком соковитий) поранений герой із благородною сивиною на скронях закохується у дівчину (ну, може, і не дівчину, а високошановну пані у розквіті сил), яка його доглядає; любов виявляється взаємною; однак вони любляться в секреті від її суворих батьків, які, проте, не настільки дурні, щоб про це не здогадатися.

А тим часом Павло Іванович Печеніг після тривалих наполягань своєї улюбленої матінки і лекцій про те, що найкращим допінгом на будь-яких перегонах є саме природний допінг, поїхав ночувати не до Варфоломійовича в землянку, а до Тетяни Горошко. Якраз на те саме металеве ліжко із сіткою, з вишитими хрестиком рожами, на високі подушки, на м'які перини, до лебедів, до Ромео і Джульєтти…

Оце, дорогі мої, треба було б у цьому місці описати, як усе відбувалося. Але мені, чесно кажучи, якось невдобно. Чи то слів бракує, чи аскетичне виховання не дозволяє.